After 6 years of use, I can confidently say that this is one of the best drawing tools I have from modern fountain pens.

Після 6 років використання можу стверджувати зі всією впевненістю зо саме це один із найкращих інструментів для малювання що я маю серед сучасних перових ручок.

Pilot Vanishing Point – Pilot Capless VP (made in Japan) FC-15SR-DL-F

Інструмент являє собою не типову для чорнильних ручок конструкцію, так звану систему capless, тобто без ковпачка, та на вигляд, більше нагадує кулькову автоматичну ручку:). Корпус має сталеву основу вкриту кольоровим лаком (в цьому випадку глибоким синім) та родієм. Усередині корпусу є вкладка-патрон, в якому власне кріпиться перо з одного боку та картридж чи конвертер з іншого боку. Механізм висування здійснюється кнопкою, що знаходиться в торці. Кліп вмонтований у корпус та знаходиться в області грипу. Колір лаку – це окрема тема – хоч я і не жалую синій колір, але цей колір дуже благородний у сприйнятті, відразу згадується, не доречно, висловлювання князя Леопольда фон Веллергейма з легендарної екранізації “Сільви” – “по-г-Рода”: ).

This tool is not a typical design for fountain pens, the so-called cap less (capless) system, i.e. without a cap and resembles an automatic ballpoint pen :). The body has a steel base coated with colored lacquer (in this case, deep blue) and rhodium coated. Inside the body there is an insert-cartridge(nib unit), in which the nib is actually attached on one side and a cartridge / converter on the other side. The extension mechanism is carried out by a button located in the end. The clip attachet to body near the nib in the grip place. The color of the varnish is a separate topic – although I do not like blue, but this color is very noble in perception.

На основі самого патрона, також сталевого, є напрямна, за допомогою якої капсула правильно вставляється в корпус (неправильно вставити не можна) – це обумовлено вихідним отвором для пера.

On the body of the steel cartridge, there is a guide with which the capsule is correctly inserted into the body (it cannot be inserted incorrectly) – this is necessary for the correct positioning of the nib relative to the hole in the front of the pen.

Написи на корпусі мінімальні та тільки повідомляють про ім’я компанії та країну виробництва Pilot Japan.

The text on body is minimal and only show the name of the company and the country of production: Pilot Japan.

Повністю перовий вузол я розбирати не став, благо не стояло такого завдання, до того ж судячи з інтернету, для розбирання потрібен спеціальний ключ, щоб зняти гайку яка фіксує фідер. З іншого боку на фотографіях фідера, я не помітив будь-яких пазів під кільце\муфту, що сприяють утриманню. Матеріал фідера схожий на напівпрозорий пластик чи твердий силікон, формою трохи загнутою до центру. Перо як і у випадку з Lamy Safari та Quill, кріпиться на фідері за допомогою спеціальних полозів і лише мала частина йде всередину перового вузла.

I did not disassemble the nib unit completely, fortunately there was no such task, besides, judging by the Internet, a special key is required for disassembly to remove the nut that fixes the feed. The material of the feed is similar to translucent soft plastic or to solid silicone, with a shape slightly curved to center. The nib, as in the case of Lamy Safari and Quill, is mounted to feed using special runners and only a small part goes into the nib unit deeper.

Перо: перо дуже маленьке і тоненьке, золоте, 18 каратне, покрите родієм, звичайне сучасне, трохи пружне. На перо нанесено тиснення у вигляді напису: PILOT 18K750 816 та досить складне ювелірне тавро. (816 це дата виробництва – серпень 2016)

The nib: nib very small and thin, 18K gold, rhodium-plated, common modern, rigid and slightly springy. On the nib embossed PILOT 18K750 816 and original stamp (where 816 production date is August 2016)

Спочатку мені необхідно було просто трохи налаштувати перо, бо воно страждало несведенням половинок по вертикалі, внаслідок чого подряпувало і мало періодично проблематичний старт (тобто лінія починалася не з початку ведення). З іншого боку волога (навіть я б сказав надмірна) подача робила лінію товстою і насиченою та занадто широкою. Але в процесі було вирішено переточити перо на менший розмір.

Initially, I just needed to adjusted the nib a little because it suffered from non-alignment of the tines vertically, as a result of which it scratched and had a periodically hard starts (i.e. the line did not start from the beginning of the lead). On the other hand, oferflow ink (even I would say excessive) made the line wet, rich and wide. But in the process, it was decided to regrind the tip to a smaller size.

Ручка за відсутності знімного ковпачка має дуже відчутну вагу, з іншого боку лак не дає відчувати інструмент холодним, як деякі суцільнометалеві інструменти. Загальні розміри: у закритому стані довжина ручки 140мм, при “висунутому” пері – 137мм, що цілком претендує на термін “в міру великий”. Діаметр корпусу: 13мм, у місці хвату – 11мм без урахування впливу кліпу при різному положенні пера. Вага інструменту з картриджем – 30гр.

The pen, in the absence of a removable cap, is feels weighty, and the varnish does not make the instrument feel cold, like some all full metal instruments. Overal dimensions: closed pen is 140mm long, with “extended” nib – 137mm. Body diameter: 13mm, at the grip – 11mm without taking into account the effect of the clip at different pen positions. Tool weight with nib unit – 30g.

Після промивання, налаштування, переточування і знову налаштування пера – інструмент був перевірений у роботі, який показав себе з чарівної сторони (та про це трохи нижче).

After clear, adjusting, ground nib and again adjusting – the fountain pen was tested in work, which showed itself from the magic side (and more on that below).

Спочатку товщина лінії була близько 0.4-0.45мм, що найбільш характерно для японської MF ніж F. Не знаю через що була така лінія, чи від народження, чи то через не зведене перо, чи від вологої подачі – у мене немає такої статистики. Зараз лінія порядку 0.2мм прямою стороною та 0.1мм зворотною стороною. При цьому прямою стороною подача залишилася вологою, а зворотна сторона злегка перетиснута, від чого лінія стає навіть трохи прозорою, але цілком читається. Обома сторонами ковзання гладке:).

Initially, the line thickness was about 0.4-0.45mm, which is more typical for the Japanese MF than F. I do not know what caused this line, whether it was from birth, whether it was due to a non-flattened pen, or because of a good feed – I have no such statistics … But now the line width is about 0.2mm by right side and 0.1mm by reverse side. At the same time, the feed remained abundant by the right side, and the reverse side is slightly squeezed, from which the line becomes even a little transparent, but quite readable. Glide is smooth by both sides :).

В решті: що вам сказати друзі, походу я знайшов (зробив?) ідеальну для малювання ручку:). Те, що я так довго шукав і намагався знайти в Platinum Century #3778 UEF несподівано виявилося в цьому інструменті, про купівлю якого я навіть ніколи і не замислювався. На цю мить це найкраще, що я зустрічав для малюнків і скетчів, тому що за характером штрихів він дуже близький до олівцевого штриха 2М(3М). Зараз він дозволяє робити як щільні насичені штрихи завдяки подачі прямою стороною, так і тонкі волосяні зворотним боком пера. При цьому легкі повітряні дотики прямою стороною дають теж досить тонку і не сильно вологу лінію, а щільне штрихування зворотним боком легко вирішує питання півтонів. Адже ось дійсно, не знаєш “де знайдеш, де втратиш” :).

At the end: what I can say to my friends? – I think I found (made..:)) an ideal pen for drawings :). What I was looking for and trying to find in Platinum Century # 3778 UEF unexpectedly turned out to be in the instrument which I never even thought about buying. At the moment, this is the best that I have come across for drawings and sketches, because in terms of the nature of the strokes, it is very close to the 2M (3M) pencil stroke. Now it allows me to make both dense saturated strokes thanks to the flow ink bt right side, and thin hair line by the reverse side. At the same time, light, airy touches by the right side also give a rather thin and not very wet line, and dense shading with the reverse side easily solves the issue of halftones. Indeed, there is don’t know “where you will find, where you will lose” :).

Більш того скажу що коли я пробував Fermo, та цей же Vanishing Point до переточування пера, вони мене ну ніяк не вразили, “ну ручка і ручка”, але зараз я в невеликій ейфорії:). При цьому інструмент комфортно лежить у моїй руці, в міру тяжкий, щоб його відчувати, але кисть при цьому не втомлюється навіть при тривалому використанні, в міру товстий у діаметрі. До того ж мені абсолютно не заважає кліп ні за письма прямою стороною, ні за письма зворотною стороною:).

Moreover, I will say that when I tried Fermo, and the same Vanishing Point before the grinding, they didn’t impress me in any way, “well, a fountain pen like a fountain pen”, but now I am in a little euphoria :). At the same time, the tool lies comfortably in my hand, it is moderately heavy to feel it, but my hand does not get tired even after prolonged use, and moderately thick in diameter. In addition, the clip does not bother me at all, neither when writing by right side, nor when writing by reverse :).

Update:

Вже напевно традиційно кілька фотографій “до” та “після” мого втручання у роботу інструменту:).

Ось таке перо було “до”, щоправда, вже зведене.

Already traditionally several photos “before” and “after” my work:).

Here is such a pen was “before”, though already adjusted tines.

А ось таке перо стало “після”.

This shape of nib “after” work.

Ось приклад письма інструментом до його налаштування та модернізації, з тестовими смужками та вісімками. При цьому видно, наскільки волога була подача, що чорно-синій тон практично став чорним. А в нижній частині – яким він став після, при цьому чорнило теж саме. У самому низу сторінки 2 рядки написані зворотним боком пера.

Here is an sample of writing nib before tuning and regrinding, with test hatch and eights. At the same time, it can be seen how overflow ink was that the black-blue tone practically turned black. And at the bottom – what it became write after regrind nib, while the ink is the same. At the very bottom of the page, 2 lines are written with the reverse side.

Ну і на завершення, фрагмент супровідного тесту більш крупно щоб відчути, на скільки це можливо по фото, ось цей ефект “олівці” про який я писав вище, від широких і щільних штрихів і заливок, то тонких – і це все одним інструментом!!!:).

Well, in the end, a fragment of the drawing test is larger in order to feel as much as possible from the photo, the very “pencil” effect that I wrote about above, from wide and dense strokes and fills to thin hatches – and this is all in one tool !! ! :).

Update 12.06.2021:

На цей час це перо один з моїх основних робочих інструментів, якими я користуюся для відповідальних робіт, тому я вирішив трохи оновити старий пост. Так, корпус інший, але пір’яний вузол той самий. Через кілька років використання я можу сказати що це мій перший суттєвий інструмент, який повністю самодостатній на гарному папері та не потребує конкуренції з олівцем або пензлем.

At this moment, this nib(nib unit) is one of my main working tools that I use for important work, so I decided to update the old post a little. Yeah, body is different. After several years, I can say that this is my first serious tool that is self-sufficient on good paper and does not need to compete with a pencil or brush.

Paper: Montval Canson Watercolor 185gsm, ink: Platinum Carbon permanent Black.

Working tools

Update 20.08.2021:

Невелика робота для шанувальників творчості Джулі Ньюмар та її образу жінки-кішки.

A little work for admirers of Julie Newmar and her image of a catwoman.

Julie Newmar (Julia Chalene Newmeyer) is an American actress, dancer and singer, known for a variety of stage, screen, and television roles, as well as a writer, lingerie inventor, and real estate mogul. She won the Tony Award for Best Featured Actress in a Play for her role as Katrin Sveg in the 1958 Broadway production of The Marriage-Go-Round, and reprised the role in the 1961 film version. In the 1960s, she starred for two seasons as Catwoman in the television series Batman (1966–1967). Her other stage credits include the Ziegfeld Follies in 1956, Lola in Damn Yankees! in 1961, and Irma in Irma la Douce in 1965 in regional productions.
Newmar appeared in the music video for George Michael’s 1992 single “Too Funky,” and had a cameo as herself in the 1995 film To Wong Foo, Thanks for Everything! Julie Newmar. Her voice work includes the animated feature films Batman: Return of the Caped Crusaders (2016) and Batman vs. Two-Face (2017), where she reprised her role as Catwoman 50 years after the original television series.

Джулі Ньюмар (Julia Chalene Newmeyer) – американська актриса, танцівниця та співачка, відома безліччю сценічних, екранних та телевізійних ролей, а також письменниця, дизайнер спідньої білизни та магнат нерухомості. Отримала премію «Тоні» за найкращу жіночу роль Катрін Свег у бродвейській постановці 1958 року «Шлюб йде навколо» і пізніше, у кіноверсії 1961 року, зіграла ту ж роль. У 1960-х роках два сезони знялася у ролі Жінки-кішки у телесеріалі «Бетмен» (1966–1967). Серед інших її сценічних робіт – «Божевілля Зігфельда» у 1956 році, Лола у «Проклятих янкі»! у 1961 році та Ірма в Irma la Douce у 1965 році.
Ньюмар з’являлася в кліпі Джорджа Майкла на сингл 1992 “Too Funky” і зіграла камео у фільмі 1995 “To Wong Foo, Thanks for Everything! Julie Newmar”. Також озвучувала анімаційні фільми Бетмен: Повернення хрестоносців у плащі (2016) та Бетмен проти Двуликого (2017), де вона озвучувала свою роль жінки-кішки через 50 років після оригінального телесеріалу.

Paper: Double A (A4) 80gsm, ink: Platinum Carbon permanent Black.

Update 10.09.2021:

Пам’яті Бельмондо (06.09.2021) з яким пішла ціла епоха кінематографа, в якому пройшло моє дитинство.

In memory of Belmondo (06.09.2021) with whom a whole era of cinematography left and in which I spent my childhood..

Charm is the ability to make others forget that you look as you do.

Jean-Paul Belmondo

Жан-Поль Бельмондо (Jean-Paul Belmondo) – французький актор театру та кіно, славу якому принесла роль аморального шанувальника Хамфрі Богарта у маніфесті французької “нової хвилі” – фільмі “На останньому подиху” (1959). Він також знімався у стрічках «Чудовисько», «Професіонал», «Ас з Асів», «Людина з Ріо», «Один шанс на двох», «Жінка є жінка», «Божевільний П’єро» та інших. У перших своїх картинах він створив образ молодого бунтаря з чарівною усмішкою і став одним із улюблених акторів європейської молоді. Найчастіше грав гострохарактерні ролі в комедіях та бойовиках

Jean-Paul Belmondo was a French actor, initially associated with the New Wave of the 1960s and a major French film star for several decades from the 1960s. His best known credits include Breathless (1960), That Man from Rio (1964), and Pierrot le Fou (1965). He was most notable for portraying police officers in action thriller films and became known for his unwillingness to appear in English-language films, despite being heavily courted by Hollywood.
During his career, he was called the French counterpart of actors such as James Dean, Marlon Brando, and Humphrey Bogart. Described as an icon and national treasure of France, Belmondo was seen as an influential actor of French cinema and an important figure in shaping European cinema. As Guardian columnist Kim Willsher stated, “The French actor Jean-Paul Belmondo spent almost an entire film – the 1960s classic À Bout du Souffle (Breathless) – with a Gauloise dangling from his lips.”
In 1989, Belmondo won the César Award for Best Actor for his performance in Itinéraire d’un enfant gâté. He was nominated for two BAFTA Awards throughout his career. In 2017, he received a lifetime achievement honor at the 42nd César Awards.

Ink: Platinum Carbon Black

Update 29.09.2021:

Yumiko Nogawa (野川由美子) is a Japanese actress born in Kyoto, Japan. She has starred in several movies, notably Gate of Flesh (1964), a Japanese erotic film, part of a trilogy of films she made with director Seijun Suzuki. Including Story of a Prostitute (1965) and Carmen from Kawachi (1966), these films are known as Nogawa’s “Flesh Trilogy”.Nogawa has appeared in numerous films in Japan, including director Nagisa Oshima’s Zatoichi and the Fugitives (1968), the eighteenth film in the Zatoichi series. She has also appeared in television series on Nippon Television, TV Tokyo, Fuji TV, and NHK.

Юміко Ногава (野川由美子) – японська актриса, яка народилася у Кіото. Відома за ролями в «Трилогія плоті» Сейджуном Судзукі до якої увійшли такі фільми як «Брама плоті» (1964), «Історія повії» (1965) та «Кармен із Кавачі» (1966). Найбільш насичений кінематографічний період був з 1964 до 1972 року, проте остання датована 2016 роком – The Book Peddler | Umisuzume (2016). Ногава також знялася у фільмі «Затоічі і втікачі» режисера Нагіси Осіми (1968), вісімнадцятому фільмі з серіалу Затоічі. Також з’являлася у телесеріалах на Nippon Television, TV Tokyo, Fuji TV та NHK.

Ink: Platinum Carbon Black

Update 16.12.2021:

Втретє приєднався до челенджу від Kim Kiyeon (@kimkanone__).

Ink: Platinum Carbon Black

Разом з орігіналом (Source)

Update 17.12.2021:

Невеликий експеримент із суміщення класичної графіки пером з чорнилом та цифрової.

A small experiment to combine classic pen and ink graphics with digital.

Update 20.12.2021:

Ще одна картинка для сина – Альбедо із Genshin Impact

Another picture for my son – Albedo from Gensjin Impact

Albedo, also known as the “Kreideprinz” is a playable Geo character in Genshin Impact.
A synthetic human made by the alchemist Rhinedottir, the mysterious Albedo is the Chief Alchemist and Captain of the Investigation Team of the Knights of Favonius. Through a recommendation from the adventurer Alice, with Sucrose as his assistant, he holds an infinite desire to learn about the world of Teyvat, carefully studying every object around him.

Альбедо – грабельний Гео персонаж у Genshin Impact.
Штучна людина, створений алхіміком Рейндоттир. Він є головним алхіміком у Мондштадті на службі у Ордо Фавоніус.
«Геній», «Принц крейди», «Старший дослідник»… Титули та слава не означають для нього нічого, коли навколо стільки об’єктів для досліджень.
Йому не потрібні ні багатства, ні зв’язки. Його прагнення підпорядковані однієї мети – здобути потаємні знання всіх поколінь вчених.

Ink: Platinum Carbon Black

Update 17.01.2022:

Old friend, cool dude and just great director – Igor Ivanov (Happy birthday!)

Ink: Platinum Carbon Black

Update 18.01.2022:

Сергій Пархоменко, більш відомий як Сергій, — білоруський та український хіп-хоп-виконавець, який став відомим після випуску хіта 2004 року «Чорний бумер». У перших прес-релізах стилістику репера називали «спортивними частівками».

Sergei Parkhomenko, better known as Seryoga, is a Belarusian and Ukrainian hip-hop artist who became famous after the release of the 2004 hit Chyorniy Bumer (Black Bimmer). In the first press releases, the rapper’s style was called “sports ditties”.

Ink: Platinum Carbon Black

Update 30.06.2022:

Salvatore Matrone CEO of Leonardo Officina Italiana

Ink: Platinum Carbon Black

Update 26.12.2022:

Знову достав свій улюлений інструмент – Pilot Capless VP w|custom UEF nib та улюблені для нього чорнила))

Takes my favorite tool again – Pilot Capless VP w|custom UEF nib and favorite ink))

Where(or when) does childhood is go?

Ink: Platinum Carbon Black

Update 28.12.2022:

“Christmas Time” for Festive Drawing Challenge by jennifercourt_art. Merry Christmas and Happy New Year!

Ink: Platinum Carbon Black

Update 31.12.2022:

The last sketch of this (2022) outgoing year – is a self-portrait. Thank you very much to all! Happy New Year! See/talk/write you next year.

Ink: Platinum Carbon Black

Platinum Carbon Black on Double A Premium

Update 01.02.2023:

Мені просто сподобалась ця картинка на каруселі lockscreen мого Windows, тому я вирішив трохи відволіктись від моїх звичайних портретів та намалювати цей маяк.

I just liked this image on my Windows lockscreen carousel, so I decided to deviate a little from my usual portraits and drawing this lighthouse.

The Baily Lighthouse is a lighthouse on the southeastern part of Howth Head in County Dublin, Ireland. 

The first lighthouse on this place was built in about 1667 by Sir Robert Reading, and was one of six that Reading had received letters patent to build from Charles II in 1665. The original facility consisted of a small cottage and a square tower which supported a coal-fired beacon. Parts of the original buildings remain. In 1790, the coal beacon was replaced with a set of six Argand oil lamps, each including a silvered copper parabolic and a bulls-eye glass pane.
In 1810, the Corporation for Preserving and Improving the Port of Dublin took over the operations. The original building’s location was high on the headland, so the light was often obscured by fog. On 5 December 1811 a recommendation was issued that the lighthouse be moved south on the headland to Little Baily, or Dungriffen. A new tower and house for the keeper, designed by George Halpin Senior, the corporation’s Inspector of Works, was completed on 17 March 1814. The top of the tower stood 41 metres (134 ft) above the sea, and the fixed white catoptric light was provided by a set of 24 Argand lamps and reflectors.
In 1865, the light source was improved from catoptric to first order dioptric. At the same time, John Richardson Wigham had patented a gas-burning light, so experiments with this new system were tried at Baily. A gas works was built at the station to produce the fuel, first from oil, then shale, and finally rich cannel coal. The experiments were a success, and the system was added to nine other lighthouses.
An air horn was installed in 1871 for times of fog, which was replaced with a siren in 1879. The bell was kept as a standby system until 1890. The siren was replaced by a diaphone in 1926.
In 1892, two additional homes for Assistant Keepers were built. In 1902, a system was installed that caused the gas light to flash once every 30 seconds, instead of shining continually. In 1908, the gas light was replaced with one using incandescent vaporised paraffin. In 1953, a larger house was built for the Principal Keeper below the lighthouse.
In June 1972 the system was electrified, with a 1,500 watt bulb in a rotating lens, producing a flash every 20 seconds that can be seen at a range of 26 nautical miles (48 km). In 1973, additional dwellings for Supernumerary Assistant Lighthouse Keepers were built, as the Baily lighthouse became a training facility for Supernumerary Assistant Lighthouse Keepers who would then transfer to other lighthouses.
Modern technology made light a secondary warning system, and a radio beacon became the primary method of warning ships. Starting in 1978, the light was operated only in poor visibility, along with the fog signal. The fog signal was finally discontinued in 1995.
In late 1996, the lighthouse was converted to automatic operation, and the last of the Keepers left on 24 March 1997, making Baily the last Irish lighthouse to go automatic. The radio beacon service was discontinued in 1999, and at the same time, radar and additional communications equipment was installed. Although officially an automatic station, an attendant still lives in the Principal Keeper’s residence.
The 1902 Optic, removed in 1972 when the lighthouse was modernised. The optic which was in use from 1902 to 1972 is now on display in the National Maritime Museum of Ireland.
In 2000, a small museum was established in the reworked buildings by the Commissioners of Irish Lights, including small artefacts gathered from retired staff. This museum is not open routinely but by arrangement for staff and former staff, and their families, and small interest groups.

Маяк Бейлі — маяк у південно-східній частині Хаут-Хеда в графстві Дублін, Ірландія.

Перший маяк на цьому місці був побудований приблизно в 1667 році сером Робертом Редінгом і був одним із шести, на будівництво яких Редінг отримав дозвіл від Карла II у 1665 році. Початковий об’єкт складався з невеликого котеджу та квадратної вежі, на який розташувался вугільний маяк. Частини оригінальних будівель залишилися. У 1790 році вугільний маяк було замінено набором із шести масляних ламп Argand, кожна з яких включала посріблену мідну параболіку та скляну панель у формі «бичачого ока».
У 1810 році керівництво взяла на себе Корпорація збереження та вдосконалення порту Дубліна. Початкове розташування будівлі було високо на мисі, тому світло часто закривався туманом. 5 грудня 1811 року було видано рекомендацію перенести маяк на південь на мис до Літтл Бейлі, або Дангріфен. 17 березня 1814 року було завершено будівництво нової вежі та будинку для доглядача, спроектованих Джорджем Халпіном-старшим, інспектором з робіт корпорації. Верхівка вежі височіла на 41 метр (134 фути) над морем, а фіксоване біле катоптричне світло було забезпечено набором з 24 ламп Argand і рефлекторів.
У 1865 році джерело світла було вдосконалено з катоптричного до діоптричного першого порядку. У той же час Джон Річардсон Вігем запатентував газову лампу, тому експерименти з цією новою системою випробували в Бейлі. На станції був побудований газовий завод, який виробляв паливо спочатку з нафти, потім зі сланців і, нарешті, з каменного вугілля. Експерименти пройшли успішно, і систему додали до дев’яти інших маяків.
У 1871 році на час туману було встановлено повітряний гудок, який у 1879 році замінили на сирену. Дзвін залишався резервною системою до 1890 року. У 1926 році сирену замінили діафоном.
У 1892 році було побудовано два додаткові будинки для помічників. У 1902 році була встановлена система, яка змушувала газове світло спалахувати кожні 30 секунд замість того, щоб світити постійно. У 1908 році газовий ліхтар був замінений на ліхтар із парафіновим розжарюванням. У 1953 році для головного доглядача був побудований більший будинок під маяком.
У червні 1972 року система була електрифікована, з лампочкою потужністю 1500 Вт у обертовій лінзі, яка виробляла спалах кожні 20 секунд, який можна побачити на відстані 26 морських миль (48 км). У 1973 році були побудовані додаткові житла для позаштатних помічників маяків, оскільки маяк Бейлі став навчальним центром для позаштатних помічників маяків, які потім переходили працювати на інші маяки.
Сучасні технології зробили світло другорядною системою попередження, а радіомаяк став основним методом попередження кораблів. Починаючи з 1978 року, ліхтарі вмикалися лише в умовах поганої видимості разом із сигналом проти туману. Сигнал проти туману був остаточно зупинений у 1995 році.
Наприкінці 1996 року маяк було переведено на автоматичний режим роботи, і 24 березня 1997 року останній з Кіперів залишив маяк, зробивши Бейлі останнім ірландським маяком, який працює автоматично. У 1999 році роботу радіомаяків було припинено, тоді ж було встановлено радіолокаційне та додаткове обладнання зв’язку. Незважаючи на те, що офіційно станція є автоматичною, у резиденції головного доглядача все ще живе обслуговуючий персонал.
Оптика 1902 року була знята в 1972 році під час модернізації маяка і ця оптика зараз виставлена в Національному морському музеї Ірландії.
У 2000 році комісарі Irish Lights створили невеликий музей у перероблених будівлях, включаючи невеликі старі частини/інструменти зібрані серед пенсіонерів. Цей музей відкритий не регулярно, а за домовленістю для співробітників чи колишніх співробітників, їхніх сімей та невеликих груп фанатів.

Ink: Platinum Carbon Black on Double A Premium

Update 05.02.2023:

Storm

Ink: Platinum Carbon Black on Double A Premium

Update 25.04.2024:

Liked her mimic expression in this scene

Ink: Platinum Carbon Black on Double A Premium

Update 29.04.2024:

Архангел Михаїл — архангел у юдаїзмі та християнстві. В Апокаліпсисі постає як верховний командувач (архістратиг) Божого війська супроти нечистих сил, яких перемагає в битві У єврейській народній традиції — заступник євреїв перед лицем Бога. У християнській традиції — ангел-цілитель, згодом — захисник, патрон вояків і лицарів. Покровитель душ померлих, які він зважує на терезах. Часто зображається у вигляді воїна, що перемагає дракона чи чорта, з мечем, прапором або терезами. У християн в День вшанування Архистратига — 29 вересня у західній традиції, також 8 травня, 8 листопада у східній традиції. Також — архістратиг Михаїл, чи архистратиг Михаїл.

Archangel Michael is an archangel in Judaism and Christianity. In the Apocalypse, he appears as the supreme commander (archistratig) of God’s army against evil forces, whom he defeats in battle. In the Jewish folk tradition, he is the representative of the Jews before God. In the Christian tradition, he is a healing angel, later defender, patron of soldiers and knights. The patron of the souls of the dead, which he weighs on the scales. Often depicted as a warrior defeating a dragon or devil, with a sword, banner or scales. For Christians, the Day of Commemoration of the Archstrategist is September 29 in the Western tradition, as well as May 8 and November 8 in the Eastern tradition. Also, archstrategist Michael, or arch-strategist Michael.

В Україні, з часів київського князя Всеволода архангел Михаїл є покровителем Києва, Київської області і взагалі Наддніпрянщини. Символами столиці і знаком небесного покровительства є статуя Архистратига Михаїла на Майдані Незалежності та Михайлівський Золотоверхий Собор та монастир. 19 вересня 2020 У Києві відкрили фонтан «Архангел Михаїл — охоронець Києва».

In Ukraine, since the time of Prince Vsevolod of Kyiv, Archangel Michael has been the patron of Kyiv, the Kyiv region, and the upper Dnipro region in general. Symbols of the capital and a sign of heavenly patronage are the statue of Archangel Michael on the Independence Square(Maidan Nezalezhnosti) and the Michael’s Gold-Doored Cathedral and Monastery. On September 19, 2020, the Archangel Michael – Guardian of Kyiv fountain was opened in Kyiv.

Статуї, храми, пам’ятники, монастирі на честь Архангела Михаїла розташовані в багатьох місцях по всій Україні. ВІн вважається помічником при нападах чужинців, війнах. Під час російсько-української війни вціліла під час обстрілу статуя Архангела у Бородянці. Вона залишилась майже неушкодженною серед згорілих та розбитих будинків. Також у 2022 році в Україну передали статую Михаїла – точну копію статуї в Монте-Гаргано, Італія.

Statues, temples, monuments, monasteries in honor of Archangel Michael are located in many places throughout Ukraine. He is considered an assistant during attacks by foreigners, wars. During the Russian-Ukrainian war, the Archangel statue in Borodyanka survived the shelling. She remained almost unscathed among the burnt and broken houses. Also in 2022, a statue of Michael was transferred to Ukraine – an exact copy of the statue in Monte Gargano, Italy.

Ink: Platinum Carbon Black on Canson Montval Watercolor 185gsm

Трохи фрагментів. A few fragments.

In passepartout

Update 25.06.2024:

11 червня 2024, у віці 40 років загинула українська військова, кримчанка Шура Рязанцева з позивним “Ялта”, яка служила в 78 окремому десантно-штурмовому полку (ОДШП), а за мирного життя художниця з костюмів та стилістка різних ТВ шоу.

On June 11, 2024, at the age of 40, a one of Ukrainian wonder woman, a Crimean Shura Ryazantseva with the call sign “Yalta”, died. She served in the 78th Separate Airborne Assault Regiment (ODSHP), but before, in her peaceful life, was a costume designer and stylist for various TV shows.

Шура Рязанцева родом із Криму. У 2014 році вона брала участь у Революції гідності й рятувала поранених учасників з Інститутської вулиці. Герой “Небесної сотні” Роман Гурик врятував їй життя під час цих подій. Її історія увійшла до документальної стрічки «Жіноче обличчя революції». Згодом, після анексії Криму того ж року, Шура намагалася пробратися на півострів, проте на контрольно-пропускному пункті потрапила в полон до росіян, де пробула п’ять днів.
До початку повномасштабного вторгнення вона працювала стилісткою та художницею з костюмів, зокрема для телеканалів «Інтер» та «Україна», «Студії Квартал 95», шоу «Орел і Решка», а також для українських зірок, як-от Тіна Кароль, гурти O’Torvald і Kozak System. Мріяла про власну костюмерну.
На початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Шура долучилася до лав територіальної оборони. За даними пресслужби 78 ОДШП, Шура Рязанцева переводилася в інший підрозділ. Відомо, що їй лишався один день до переведення.
2 червня, Шурі Рязанцевій виповнилося 40 років.

Інтерв’ю Шури Рязанцевої виданню Вікна.

Shura(Olexandra) Ryazantseva comes from Crimea. In 2014, she took part in the Revolution of Dignity and rescued wounded participants from Instytutska Street. The hero of “Heavenly Hundred” Roman Guryk saved her life during these events. Her story was included in the documentary “The Female Face of the Revolution”. Later, after the annexation of Crimea in the same year, Shura tried to make her way to the peninsula, but was captured by the russians at a checkpoint, where she stayed for five days.
Before the start of the full-scale russian invasion, she worked as a stylist and costume designer, on some TV channels like “Inter”or “Ukraine”, “Studios Kvartal 95”, the show “Heads and tails”, as well as for Ukrainian stars such as Tina Karol, the band O ‘Torvald and the Kozak System. She dreamed of her own costume studio.
At the start of the full-scale invasion in February 2022, Shura joined the ranks of the territorial defense. According to the press service of 78 ODSHP, Shura Ryazantseva was transferred to another unit. It is known that she had one day left before the transfer.
Shura Ryazantseva turned 40 on June 2.

Shura Ryazantseva’s interview for Vikna media.

Platinum Carbon Black on Double A A4 paper