Greetings to all lovers of fountain pens and ink. As it turned out, one of the most popular posts on my website is the description of the Soviet pen AR-96 (“fingernail”) :). Not Montblanc, not Montegrappa, not Pelikan, and not even one of the most widespread pens in the post-Soviet territory — the AR-95 “Shark Tail”, but precisely the AR-96 :). Well, it so happened that another AR-96 come to me for servicing, but in a slightly different design, so I decided to make a duplicate post.
Вітаю всіх поціновувачів чорнильних ручок і чорнильного письма. Як виявилося, одним із найпопулярніших дописів на моєму сайті є опис радянської ручки АР-96 («нігтик») :). Не Montblanc, не Montegrappa, не Pelikan і навіть не одна з найпоширеніших на пострадянському просторі АР-95 «Акулячий хвіст», а саме АР-96 :). Ну що ж, так сталося, що до мене на обслуговування «залетів» ще один АР-96, але в дещо іншому виконанні, тож, мабуть, зроблю пост-дубль.
Avtoruchka “Soyuz” AR-96 Авторучка “СОЮЗ” (АР-2-1) АР-96 ЛПО “Союз” г. Ленинград (made in USSR)
Ручка являє собою один із варіантів найпоширенішої у (пізній період) СРСР конструкції з поршневою системою заправки. Ємність для чорнил із прозорого пластику вкручується в перовий блок лівою різьбою. Усередині ємності розташований поршень із силіконовою головкою та пластиковим черв’яком, які приводяться в рух пластиковою рукояткою, закріпленою пластиковою гайкою з торця ємності для чорнил. Ковпачок (на терті) і корпус у цього екземпляра виконані з металу сталевого кольору, матований, один із найзносостійкіших варіантів виконання. Кліп вбудований, жовтого кольору, ймовірно позолочений. Між ємністю для чорнил і перовим блоком розташоване декоративне кільце оранжевого кольору, яке також призначене для контролю рівня чорнил без відкручування корпусу.
This pen represents one of the variants of the most widespread (late-period) USSR design with a piston filling system. The ink reservoir made of transparent plastic is screwed into the section using a left-hand thread. Inside the reservoir there is a piston with a silicone head and a plastic worm gear, which are driven by a plastic knob secured with plastic nut at the end of the ink reservoir. The cap (on friction) and barrel of this model are made of brushed stainless steel — one of the most wear-resistant variants. The clip is integrated, yellow colored, presumably gold-plated. Between the ink reservoir and section there is a decorative orange ring, also intended for monitoring the ink level without unscrewing the barrel.

Ковпачок, окрім позолоченого кліпа, прикрашений чорним пластиковим навершям. У нижній частині присутній логотип ЛПО «Союз», а з діаметрально протилежного боку — знак якості СРСР.
The cap, in addition to the gold-plated clip, is decorated by black plastic top. In the lower part there is the LPO “Soyuz” logo, and on the diametrically opposite side — the USSR quality stamp.

Перо: золоте, невеликого розміру, на яке нанесено дещо більше інформації, ніж на описане раніше. Під повітряним отвором нанесено логотип ЛПО «Союз», під ним ліворуч — штамп 3 у колі (ймовірно, розмір), а праворуч — велика цифра 8 (рік виробництва, ймовірно 1978). У хвостовій частині, на самому кінці, нанесено пробірне клеймо золота — 583.
The nib: solid gold, small in size, with slightly more information applied than on the one described earlier. Under the breather hole there is the LPO “Soyuz” logo; below it on the left is the stamp 3 in a circle (presumably the size of nib), and on the right a large number 8 (year of production, presumably 1978). On the tail end, at the end, the gold sample mark is stamped — 583.

В іншому ручка виглядає ідентично раніше описаній (детальніше можна ознайомитися тут) і є майже «клоном» моделі Montblanc 420.
In all other respects the pen looks identical to the one described earlier (more details can be found here) and is almost a “clone” or “replica”on the Montblanc 420 model.

Хочу трохи похвалитися наступним: коли я вперше розібрав цю ручку, то у віконці огляду не те що не було видно чорнил — ледь можна було розгледіти поршень. На жаль, я, як завжди, «згаряча», взявся за справу і не зробив фотографій того, як це було :). Але зараз це виглядає ось так!
I would like to brag a little about the following: when I first disassembled this pen, not only was there no ink visible in the ink window — it was difficult even to see the piston. Unfortunately, as usual, I rushed straight into the work and didn’t take photos of how it looked before :). But now it looks like this!

Загальні розміри ручки: довжина у складеному стані — 135 мм, зі знятим ковпачком — 121 мм. Діаметр корпусу — 11,5 мм, у місці хвату — 10 мм. Вага інструмента — 20 г, а зі знятим ковпачком — 12 г.
Overall dimensions of the pen: length capped — 135 mm, uncapped — 121 mm. Body diameter — 11.5 mm, grip diameter — 10 mm. Weight of the instrument — 20 g, and when uncapped — 12 g.

Ну от, щоб повністю не повторювати раніше опублікований допис, трохи «хвилинок історії» про саме підприємство:
За ініціативи Л. Б. Красіна Акціонерне товариство «Міжнародна книга» розпочинає організацію в Ленінграді промислового виробництва канцелярського приладдя, яке до повоєнного часу імпортувалося з різних країн світу за чисте золото. У чотириповерховій будівлі колишньої цукеркової фабрики А. Н. Пиліна (Ліговський пр., буд. 166) створюється перше в країні виробництво канцелярських товарів, яке невдовзі отримало ім’я Л. Б. Красіна. Завод існує з 11 травня 1925 року під назвою: Ленінградське відділення 1-ї державної фабрики канцелярських виробів і перебуває у віданні Акціонерного товариства «Міжнародна книга». У тому ж 1925 році в Німеччині було закуплено обладнання (прес-автомати Тюмлер, Альбе-Верке тощо) і матеріали для виробництва канцелярських виробів, а також запрошено фахівців. У 1927 році з метою розвитку вітчизняного виробництва шкільно-письмового приладдя Указом Уряду фабрику перейменовано на фабрику «Союз» імені Л. Б. Красіна та передано у відання Канцпромтресту Ленінградського обласного управління місцевої промисловості. Фабрика виробляє пера, кнопки, скріпки, шпильки. У 1933 році розпочався промисловий випуск логарифмічних лінійок і готовалень. У 1936 році спеціальною постановою РНК фабрику «Союз» перейменовано на завод шкільних металевих виробів «Союз» імені Л. Б. Красіна. У 1936 році освоювалися нові вироби: перо № 36 поліпшеного типу, лінійки типу Йориша, звукометричні лінійки типу Позоєва. Проведено досліди з виготовлення авторучок, підготовлено робочі креслення п’яти різних конструкцій автоматичних олівців. І в 1937 році завод освоїв випуск авторучок.
У період Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни) завод було евакуйовано до м. Ярославля, де з 1941 по 1944 роки організовано виробництво пер і авторучок. Верстати, машини, преси доставлялися на склад, розташований на Углицькому шосе. Саме цей склад і став монтажним майданчиком майбутнього заводу. У Ленінграді в перші місяці війни на заводі було організовано виробництво ручних гранат типу РГД-41 і РГД-43. 17 травня 1944 року завод «Союз» розпочав роботи з відновлення підприємства. У 1945 році почали відновлювати цехи з виробництва пер, готовалень і логарифмічних лінійок. До 1950 року завод випустив: 5,3 млн коробок пер; 426 тис. авторучок; 427 тис. механічних олівців. У 1961 році за високі виробничі показники, досягнення в галузі естетики та культури виробництва рішенням Ленінградської обласної ради профспілок і Ленсовнаргоспу заводу присвоєно звання «Підприємство високої культури». Виробництво сталевих пер було передано до м. Ярославля.
У 1965 році колектив працює над освоєнням кулькових ручок. З 1965 року головний напрям спеціалізації заводу — виробництво засобів письма: перових і кулькових ручок, настільних приладів. При заводі «Союз» створюється «СКТБ» (спеціальне конструкторсько-технологічне бюро). У червні 1966 року завод придбав 2-гу швейцарську лінію для виготовлення ампул великого об’єму. Виробництво таких ампул було освоєно за 10 днів. У 1968 році завод об’єднався із заводом «Авторучка», який з 2 січня 1968 року було включено до складу Ленінградського заводу «Союз». У 1974 році Ленінградський завод «Союз» реорганізовано і перейменовано на Ленінградське виробничо-технічне об’єднання «Союз». У 1974 р. на базі «Союзу» було створено спеціальне конструкторсько-технологічне бюро засобів письма. У ці роки було розроблено спеціальні ручки для письма в невагомості, якими писали космонавти на космічних кораблях «СОЮЗ-3» і «СОЮЗ-4», створено перші вітчизняні фломастери, спеціальні пишучі вузли (пірографи) для реєструвальної апаратури електростанцій та популярні певний час ручки-«шпигуни». Криза 1990-х років спричинила занепад виробництва. Нині об’єднання «СОЮЗ» випускає шкільне письмове приладдя та вироби з пластику: http://souz.spb.ru/.
Minutes of history:
At the initiative of L. B. Krasin, the “International Book Joint-Stock Company” is starting to organize industrial production of stationery in Leningrad, which until post-war time were imported from different countries of the world for pure gold. In the four-story building of the former candy factory A. N. Pylin (Ligovsky Ave., 166), the country’s first production of stationery was created. The plant has existed since May 11, 1925 under the name: The Leningrad Branch of the 1st State Stationery Factory and is under the jurisdiction of the “International Book Joint-Stock Company”. In 1925, equipment was purchased in Germany (press automats Tyumler, Albe-Werke, etc.) and materials for the production of stationery, and experts were invited. In 1927, in order to develop the domestic production of school supplies, the factory was renamed to the ” L. Krasin factory “Soyuz”” and transferred to the Kanzpromtrest of the Leningrad Regional Department of Local Industry. The factory produces feathers, buttons, clips, pins. In 1933, the industrial production of logarithmic lines began and is ready. In 1936, the “Soyuz factory named Krasin” was renamed the “Soyuz School Metalware Factory named L. Krasin” with a special resolution of the Council of People’s Commissars of the USSR. In 1936, new products were mastered: dip nibs No. 36 of an improved type, rulers of the Yorish type, sound meters of the Pozoev type. Experiments on the manufacture of pens, working drawings of five different designs of automatic pencils. In 1937, the plant mastered the production of pens.
During the Great Patriotic War (World War II), the plant was evacuated to the city of Yaroslavl and from 1941 to 1944 it organized the production of nibs and fountain pens there. Machines, presses were delivered to a warehouse located on the Uglichsky highway. This warehouse became the installation site of the future plant. In Leningrad, in the first months of the war, the factory organized the production of hand grenades such as RGD-41 and RGD-43. On May 17, 1944, the plant “Soyuz” begins work on the restoration of the plant. In 1945, began to restore the workshop for the production of nibs, ready and slide rules. By 1950, the plant produced: 5.3 million boxes of nibs; 426 thousand fountain pens; 427 thousand mechanical pencils. In 1961, for high production figures, achievements in the field of aesthetics and production culture, by the decision of the Leningrad Regional Council of Trade Unions and Lensovnarhoz, the plant was awarded the title “Enterprise of High Culture”. Production of steel feathers transferred to the city of Yaroslavl.
In 1965, the team has been working on the development of ballpoint pens. Since 1965, the main direction of the plant’s specialization is the production of writing tools: fountain pens and ballpoint pens, desk instruments. When the plant “Soyuz” is created “SKTB” (special design and technology bureau). In June 1966, the plant acquired the 2nd Swiss line for the manufacture of large ampoules. Production of large ampoules was mastered in 10 days. In 1968, the plant merged with the plant “AVTORUCHKA”(fountain pen), which since January 2, 1968 was incorporated into the Leningrad plant “Soyuz”. In 1974, the Leningrad plant “Soyuz” was reorganized and renamed into the Leningrad production and technical association “Soyuz”. In 1974, a special design and technological bureau of writing tools was created on the basis of the “Soyuz”. During these years, special pens were designed for writing in zero gravity, which astronauts wrote on the spacecraft “Soyuz-3” and “Soyuz-4”, developed the first domestic felt-tip pens, special writing units (pyrographs) for recording equipment of power plants, and were popular for some time back handles – “spies pens”. The crisis of the 1990s caused a decline in production. Now the factory “Soyuz” produces writing school supplies and plastic products: http://souz.spb.ru/.

Ручка пройшла повну профілактику з повним розбиранням і змащуванням усіх необхідних частин. Після цього була протестована.
Fully serviced, cleaned. lubricated and tested.

На жаль, не можу знайти своїх старих записів щодо того, як писало перо спочатку, але, найімовірніше, як M і доволі волого. Нині, після налаштування та переточки, товщина звичайної лінії прямою стороною становить 0,25–0,3 мм, натиск збільшує цю лінію до 0,8 мм. Зворотний бік пише майже так само, з шириною 0,25 мм, але з меншою подачею, через що лінія виглядає більш прозорою (це дуже добре видно на темних чорнилах, коли добре проявляється колір).
Unfortunately, I cannot find my old notes regarding how the nib wrote firstly, but most likely it was as M and enough wet. Now, after adjustment and reground, the ordinary line width by rightside is 0.25–0.3 mm; pressure increases this line up to 0.8 mm. The reverse side writes almost the same, with a width of about 0.25 mm, but with less ink flow, which makes the line look more transparent (very noticeable with dark inks, where the color shows clearly).

Що в підсумку? Звісно, можна сказати, що це вибір для бюджетного сегмента або колекціонерів епохи СРСР :), але, тим не менш, вона пише — і навіть цілком непогано. В ідеалі до неї потрібно докласти руки: зробити профілактику, налаштування, як і більшості техніки тих часів, але якщо все зробити «як слід», вона може тішити результатами :). Тож однозначно для фанатів і захоплених!
ps: досвідчене око аматора (і професіонала) могло помітити, що на фото з описом у ручки присутнє характерне «бурштинове» кільце, а на фотографії з ескізом його немає :). «ДЕ КІЛЬЦЕ?» — запитаєте ви :). Так от, після чищення, полірування та складання з’ясувалося, що грип ручки був добряче «втомлений» і в нижній частині мала місце велика тріщина, через яку просочувалися чорнила. Після двох спроб заклеювання та за погодженням із власником було ухвалено рішення замінити його на ідентичний грип від харківської моделі (аналог Союз АР-102). Грипи повністю ідентичні, за винятком того, що цей довший на величину «бурштинової» вставки, яку довелося тимчасово прибрати на час тестування пера. Звісно, можна відрізати зайву частину і встановити кільце на місце, але власник вирішив, що такий варіант також прийнятний.
So, what at the end?: of course, could say that this is a choice for the budget segment or for collectors of the USSR era :), but nevertheless it writes — and enough well. Ideally, it needs some hands-on work: service and adjusting, like most USSR items of those times, but if everything is done “right”, it can please you with the results :). So it is definitely for fans and enthusiasts!
ps: an experienced eye of an amateur (and a professional) might have noticed that in the photos of the description the pen features the famous, characteristic “amber” ring, while in the sketch photo it is absent :). “WHERE IS THE RING?” — you might ask :). Well, after cleaning, polishing, and assembly, it turned out that the section was quite “tired” and had a large crack in the lower part through which ink was leaking. After two attempts to repaire it and in agreement with the owner, it was decided to replace it by identical section from a Kharkiv model (analogous to Soyuz AR-102). The section are completely identical, except that this one is longer by the size of the “amber” ring, which had to be removed for the duration of nib testing. Of course, the excess part can be cut off and the ring installed back in place, but the owner considered this design also acceptable.

Update 1:
Як традиційний апдейт — результати виконаної роботи з пером (окрім чищення): «до» і «після».
As a traditional update on the work done on the nib (in addition to cleaning), “before” and “after”.

Update 2:
Знову ж, традицийно, в якості второго апдейта, додаткові ракурси эскизу – Будинок Купецького зібрання – нині Національна філармонія України (Центральний корпус, в якому розташовано Колонний зал ім. Лисенка).
Again, traditionally, as a second update, additional views of the sketch – The Merchants’ Gathering House – now the National Philharmonic of Ukraine (Central Building, which houses the Lysenko Column Hall).

National Philharmonic of Ukraine — the first concert seasons at the National Philharmonic began in 1863, when the Kyiv branch of the Imperial Russian Musical Society was founded. At that time, musical life in Kyiv was developing rapidly — famous European musicians such as Franz Liszt, the Wieniawski brothers, and others came to the Kyiv Contract Fairs with concerts. Among the organizers were such well-known public figures and musicians of the time as R. Pfennig, M. Lysenko, P. Seletsky, and M. Bogdanov. The Merchants’ Assembly existed until 1919. Then the Proletarian House of Arts was located in its premises. Later — the House of Political Education, then the “Bolshevik” club. And in the 1930s — the Palace of Pioneers and Octobrists. At the beginning of the war in 1941, the activities of the Kyiv State Philharmonic were suspended, and priceless archives were burned by order “from above”. During the occupation of Kyiv, the building of the former Merchants’ Assembly housed a German officers’ club. This building was one of the few that survived near the destroyed Khreshchatyk.
According to the general plan for the post-war reconstruction of Khreshchatyk and after a thorough inspection of the former Merchants’ Assembly building, this historical structure was intended for demolition, as it was in an аварійний condition. But the building was not destroyed, since it was impossible to find a better venue with excellent acoustics for the philharmonic in the half-ruined city. The Kyiv Philharmonic began its work here as early as 1944.
In the 1980s, the Philharmonic experienced several accidents. Basements were flooded, as a result of which archives and one of the best music libraries in Kyiv were lost.
In the 1990s, the Lysenko Column Hall was closed for restoration and reopened in December 1996. In 1996, the Symphony Orchestra of the National Philharmonic of Ukraine was established.

Національна філармонія України — перші концертні сезони в Національній філармонії розпочалися у 1863 році, коли було засновано Київське відділення Імператорського Російського музичного товариства. У цей час музичне життя в Києві бурхливо розвивалося — на Київські контрактові ярмарки приїздили з концертами відомі європейські музиканти: Ференц Ліст, брати Венявські та інші. Серед організаторів були такі відомі на той час громадські діячі й музиканти, як Р. Пфенніг, М. Лисенко, П. Селецький, М. Богданов. Купецьке зібрання проіснувало до 1919 року. Згодом у його приміщенні розмістився Пролетарський дім мистецтв. Пізніше — Дім політичної освіти, потім клуб «Більшовик». А у 1930-х роках — Палац піонерів і жовтенят. На початку війни у 1941 році діяльність Київської державної філармонії була припинена, а безцінні архіви спалено за наказом «згори». Під час окупації Києва в будинку колишнього Купецького зібрання розташувався німецький офіцерський клуб. Цей будинок, один із небагатьох, уцілів поблизу зруйнованого Хрещатика.
За генеральним планом повоєнного відновлення Хрещатика і після ретельного обстеження будинку колишнього Купецького зібрання цю історичну споруду планували знести, оскільки вона перебувала в аварійному стані. Але будинок не стали руйнувати, адже кращого приміщення з чудовою акустикою для філармонії годі було й шукати в напівзруйнованому місті. Київська філармонія розпочала тут свою роботу вже у 1944 році.
У 1980-х роках філармонія пережила кілька аварій: було затоплено підвали, через що загинули архіви та одна з найкращих нотних бібліотек у Києві.
У 1990-х роках Колонний зал ім. Лисенка було закрито на реставрацію й відкрито у грудні 1996 року. У 1996 році було створено Симфонічний оркестр Національної філармонії України.

Update 19.01.2026:
Ще один огляд якого можна було не робити, оскільки вже маю огляд на цю ручку. Але це гарний привід перекласти старий пост на неньку, тим паче що невеликі відмінності всеж таки є:))
Another review that I could have skipped, because I already have a review on this model. But this is a good chance to translate old post into Ukrainian, especially because can update by some small differences:))
Avtoruchka “Soyuz” AR-96 Авторучка “СОЮЗ” (АР-2-1) АР-96 (made in USSR)
Припускаю що це більш пізніша модель оскільки коллар має спрощення (відсутня частка муфти) та тіло вбудованого конвертера зроблено із іншого матеріалу, який із часом втратив частку своєї прозорості.
I assume this is a later model because the collar is simplified (the some part is missing/simplified) and the body of the captive converter is made of a different material, which has lost some of its transparency over time.

На пері відсутня більшисть штампів окрім розміру та логотипу виробника.
On the pen lacks most of the marks except size and brand logo.


Ручка потребувала профілактики оскільки поршньова сиситема не працювала та потребувала налаштування пера. Звісно після роботи була протестована.
The pen needed in service because the piston system was not working and the nib needed adjustment. Of course, it was tested after work.

Товщина звичайної лінії прямою стороною становить 0,4 мм, натиск збільшує цю лінію до 0,8 мм. Зворотний бік пише майже так само, з шириною 0,3 мм, але дещо сухіше, через що лінія виглядає більш прозорою.
Tthe ordinary line width by rightside is 0.4 mm; pressure increases this line up to 0.8 mm. The reverse side writes almost the same, with a width of about 0.3 mm, but some dry, which makes the line look more transparent.

Як і зазначав вище доволі часто ці ручки (вироблені за часів СРСР) мають неякісне збирання, але як що їх обслужити та налаштувати то і решті вийде цілком непоганий письменник.
As I mentioned above, quite often these pens (made in USSR) often have not quality assembly, but if it right serviced and adjusted them, you will still get a pretty good/not bad writer.

Update 4:
Збільшене фото пера.
Just a magnify photo of nib.

Update 5:
А ось так ручка виглядає у моїй руці.
And this is how the pen looks in my hand.

Update 6:
На цьому все, тож наприкінці ескіз – “портрет золотого часу” – коли вже щось знаєш і попереду все життя, головне правильно цим скористатись та не витратити його марно.
That’s all, so an the end, a sketch – a “portrait of the golden age” – when you already know something, but full life is ahead of you, the main thing is to use it right and not waste it.

Ink: vtg. Waterman Luminous Blue


Best
23.07.2019
Федор
Большое спасибо за интереснейшую статью! У советских ручек есть свой какой-то скромный шарм. Интересно бы построить хронологию выпуска моделей, тех же Ар-65, Ар-95, Ар-96.
23.07.2019
Andrew Lensky
Приветствую Федор!
Всмысле какую раньше сделали, а какая модификация? На год “разработки”, косвенно указывает год в ГОСТе, самый ранний, помоему 69, но есть и 74ый, ТУ – это уже более поздние решения, как мне думается. В остальном Монблан придумали раньше:). На счет шарма – неуверен, скорее это ностальгия по ушедшему детству, с другой стороны – да они работают, да система заправки – поршневая и в принципе что еще нужно?:)
23.07.2019
Федор
ГОСТ это основополагающий документ, с правилами приемки, методами испытаний и тд, они могли переиздаваться , не влияя на изготовление конкретных моделей. А каждая модель делалась по ТУ, их не публикуют, да и сохранились ли они, если сами заводы уже не работают. По обозначению ТУ можно было бы определить год.
Шарм таки есть.) Сами же пишете, что очень популярная статья именно про эту модельку. Сам с равным удовольствием пользуюсь и Пеликанами и АРами, и совершенно не легли в руку Паркеры.
23.07.2019
Федор
С удовольствием бы почитал про старые, довоенные модели советских ручек. Наверное, Вам приходилось их ремонтировать?
С уважением, Федор.
23.07.2019
Andrew Lensky
Над комментариями, внизу статьи, есть хэштэги, если нажать на USSR, то можно прочитать про советские ручки прошедшие через меня. А еще на форуме elitepen.ru, есть тезка Андрей (Andrey8352), опыт которого несравнимо больше моего, как и коллекция по ручкам периода СССР. У него есть соответствующие очень познавательные темы.
Касательно еще почитать – есть замечательная книга “Авторучка”, Суханова, 1956г издания – можно найти иногда на Авито или Мешке. Там расписаны подробно устройства ручек с маркировкой моделей.
Паркер бывает разный. Дуофолд начала века это просто ни с чем не сравнимый опыт и ощущения, а легенда 51 меня тоже не вречатлила, возможно я “переелся” подобными в детстве. А то что АР популярная в основном обусловленно огромным вторичным рынком (произведено то их было огого), доступностью к покупке и низкой ценой за ручку с золотым пером – какое-бы ни было все остальное, а волшебное словосочетание “золотое перо”, значительно добавляет виртуального веса предмету упоминания:).
23.07.2019
Федор
Дуофолд такой имею, но пока не прочувствовал. 51 тоже не впечатлил, а его младший брат или сестра- Ар-65- одна из любимых ручек. Именно по эргономике и мягкости письма. Словосочетание- Золотое перо, конечно, звучит, но более короткое-“Паркер!” имеет гораздо большее магическое воздействие для большинства обративших внимание на ручку.))
На сайте я числюсь как Инженер 74.)
Суханова поищу, спасибо за наводку!
13.08.2019
Федор
Добрый день! Такой вопрос- а Вы не пробовали писать пером с “ложкой”? Как на старых советских ручках? Интересно, что позволяет это перо? По-моему, оно довольно строгое к углу наклона и силе нажима.
С уважением.
13.08.2019
Andrew Lensky
Приветствую Федор!
Да были у меня такие перья и по-моему даже в каком-то обзоре экс-советской ручки они есть. Собственно как и все советское – свойства их не предсказуемы. Были и жесткие и условно полу-гибкие, но да, по большому счету ничего интересного. Хотя вот ржавых и съеденных не попадалось, так что сталь видимо неплохая:), хотя были и с отломанным “усом” и один раз даже стертое (без “ложечки”), но на этом как бы все. На старых, Харьковских ручках (“советский Пеликан”) стояла 5.5 модель, но в более позднем периоде перешли на 5ый размер, так что большинство таких перьев это 5ка, делал их, по всей видимости Ярославский завод и рассылал по всему Союзу.
13.08.2019
Федор
Понятно, что чудес там не будет, но из исторического интереса…)