They were healthy! I haven’t dealt with vintage pens for so long that I even forgot how its wonderful and interesting! Also, today on review is a rather interesting model from the royal island, although not as well knew as Onoto De La Rue or Conway Stewart.

Здоровенькі були! Я вже так давно не займався вінтажними ручками що вже навіть забув наскільки це приємно та цікаво! То ж сьогодні на огляді доволі цікава модель з королівського острова, хоча не так розповсюдження, як Onoto De La Rue чи Conway Stewart.

The Burnham pen 232F w|14ct Osmiridium nib (British made) 1935-1939

Форма даного інструменту сама найкласичніша, початку 20 сторіччя і майже ідентична більше відомим ручкам Waterman 52/54 – ровна циліндрична, але з невеликими конусоподібними навершями. Матеріал корпусу скоріше за все целулоїд(?), особисто зважаючи на відсутність внутрішнього ковпачка у ковпачку, кольору червоного мармуру (red Marble), але як каже історія може бути і казеїн. Система заправки важільного типу (lever-filler). Ковпачок на різьблені, різблення дво-західне, закриття,/відкриття за 1.5 оберта.

The shape of this tool is the most classic, from the beginning of the 20th century and is almost identical to the more famous Waterman 5x/7x pens – straight cylindrical but with  small cone-shaped tops. The material of the body is most likely celluloid(?), personally considering the lack of an inner cap in the cap, by red marble color, although as history says, it can be casein. The filing system is lever-filler. Cap on thread, two-start threading, closing/opening in 1.5 turns.

З прикрас ручка має 3 рівномірних золотих кільця на ковпачку та 2 золотих кільця на корпусі що як на деяких більш коштовних за звичайні Waterman 5x та 7x серій. Також важіль заправки зроблений у формі льодяника, як у того-ж Waterman, але замість глобуса нанесено B готичним шрифтом. Кліп також має брендування у вигляду B у діаматі у верхній частині. На корпусі розташовано тиснення “The Burnham, British make”.

From decoration, the pen has 3 equal bands on cap and 2 gold rings on body, which are like on some more precious Waterman 5x and 7x series than usual. Also, the filling lever is made as lollipop shape, as in the same Waterman, but instead of a globe, B is applied in Gothic font. The clip also have B letter in diamond at the top. The body is embossing “The Burnham, British make”.

Перо: доволі велике за вінтажними мірками перо, хоча зустрічаються і більші, приблизно 5 розміру за сучасними мірками, золоте. На перо нанесено Burnham, 14 Ct, Gold, Osmiridium. Останній допис говорить про те що до пера припаяний найдорожчий твердий кінчик зі сплаву осмію та іридію. Перо має пружність, але воно жорсткіше ніж всім відоме Waterman №2, то ж я б його характеризував як жорсткий напів-флекс. Вага пера – 0.37г. Ще цікаво що перо наприкінці має форму дзьоба, яка характерна для ранніх пер початку минулого сторіччя та осмі-іридій припаяний не з переду, як зараз прийнято, а спереду-знизу від чого зверху його майже не видно та перо виглядає повністю жовтим.

The nib: quite large by vintage standards, although larger ones are also found, about size 5 by modern standards, solid gold. The nib is imprint Burnham, 14 Ct, Gold, Osmiridium. The last word says that the most expensive tip made from osmium and iridium alloy is soldered to the nib. The nib has elasticity, but it is little harder than the well-known Waterman №2, so I would describe it as a hard semi-flex. The weight of this nib is 0.37g. It is also interesting that the nib at the end has the shape of beak, which is characteristic to early nibs of the 20th century beginning, and the tip is soldered not from the front, as is modern one, but from the front-below, which makes it almost invisible from above the nib and looks nib completely yellow(golden).

Overall tool dimensions: folded length is – 132.6 mm, without cap – 124.4 mm. The diameter of the body is – 12 mm, at the grip – 9.2 mm. The weight of folded tool is – 17.1g, without cap – 10.6g.

Загальні розміри інструменту: довжина складеного інструменту – 132.6мм, зі знятим ковпачком – 124.4мм. Діаметр корпусу – 12мм, у місці хвату – 9.2мм. Вага складеного інструменту – 17.1гр, зі знятим ковпачком – 10.6гр.

Хвилинки історії:
Про цей бренд не так багато відомо зокрема він описаний у Stephen Hull в “The English Fountain Pen Industry 1875-1975” та ще є інтернет-ресурс burnham.wesonline.org.uk любителя цього бренду Alan Charlton. Оскільки ознайомитись з книжкою першого я не маю можливості, тож буду орієнтуватись на Alan Charlton.
Компанія створена на початку 1920-х Років Гаррі Бернхемом, як бренд що випускає якісні та недорогі ручки, пізніше до яких приєдналися ще олівці. У 1929 р. компанія була представлена на ярмарку британської промисловості як виробники пір’яних ручок, стиліографічних ручок, гвинтових олівців, тримачів для ручок, відкривачів листів, паперових ножів, та наборів комбінацій ручок і олівців. У каталозі тієї самої виставці 1947 року вона теж була присутня. Припинила своє існування приблизно у 1965-6 роках в наслідок наступу кулькової епохи.

Moments of history:
Not so much is known about this brand, in particular it is described by Stephen Hull in “The English Fountain Pen Industry 1875-1975” and there is also an internet resource burnham.wesonline.org.uk of the lover of this brand Alan Charlton. Since I don’t have the opportunity to read the book of the first one, I will focus on Alan Charlton.
The company was founded in the early 1920s by Harry Burnham as a brand that produced quality and inexpensive pens, which were later produced mechanical pencils also. In 1929 the company was represented at the British Industrial Fair as manufacturers of fountain pens, stylographic pens, mechanical pencils, dip nib holders, letter openers, paper knives, and fountain pen and pencil sets. Company was also present in the catalog of the same exhibition in 1947. It ceased to exist around 1965-6 as a result of the ballpoint era come.

Тож всю історію моделей можна розділити умовно на 4 етапи: 1) 1920-1930 – “Best Possible British Production Burnham Pen”; 2) 1930-1945 – “The Burnham British make”; 3) післявоєнний період з нумерацією моделей та 4) останній період для акрилових ручок з литтям під тиском та написом Burnham на кліпі.
Самі ранні ручки першого етапу мають велику схожість до ручок Onoto De La Rue та бренду Chatsworth яки також вироблявся Onoto De La Rue. Схожість присутня не тільки за формою та дизайном, а також за різбленням яке повністю ідентичне. Це наводить на думку що перші свої ручки, чи прототипи Гаррі Бернхем замовляв на Onoto. Деякі інші моделі схожі за дизайном на Conway Stewart тож можна припустити що Бернхем експериментував спочатку не на власному виробництві. Навіть відома модель від 1924 року яка є точною копією відомої Parker Duofold Big Red. Перші ручки, за тенденцією того часу, були зроблені з твердої гуми чи вулканіту, але пізніше з целюлоїду для більшого асортименту фактури та кольору, та також з казеїну для здешевлення виробництва. Але Казеїн боїться вологи, особисто я з цим зіткнувся коли ще тільки починав захоплюватись ручками та вперше відмочував вінтажний “The Wyvern”, корпус якого за ніч у воді став як гумка – тож ручку прийшлось викинути. Другий етап, скоріше за все, характеризує “пошук”, пошук у всьому, у форми секції, пошук у матеріалах. З’являється важіль заправки у вигляді льодяника, секції мають форму від Parker Duofold до прямих звужуючись, навершя навпаки від плоских до конічних. За розміром, не залежно від якості, ручки переважно мали три типі – повнорозмірні 13см довжиною, та коротші 12см, хоча ще були окремі тонкі ручки і ще Lady з ringtop довжиною 9.5см. У цьому періоді з’явилась нумерація моделей, але вона не була присутня на корпусі, а тільки в прайс-листах (204F, 206F, 208F, 210F, 212F, 216F, 223F, 225F, 232F). 216F та 232F – це були найстарші, топові ручки з великим розміром пера та 25 річною гарантією.

So the full history of Burnham models can be classified into 4 stages: 1) 1920-1930 – “Best Possible British Production Burnham Pen”; 2) 1930-1945 – “The Burnham British make”; 3) post-war period with model numbering and 4) latest period for acrylic body with Burnham lettering on clip.
The earliest pen from first stage bear a strong resemblance to Onoto De La Rue and Chatsworth pens which also produced by Onoto De La Rue. The similarity is present not only in shape and design, but also in thread, which is completely identical. This suggests that Harry Burnham ordered his first pens or prototypes on Onoto factory. Some other models are similar in design to Conway Stewart, so it can be assumed that Burnham did not experiment with first pens on his own production. Even the famous model from 1924, which is an exact copy of the famous Parker Duofold Big Red. The first pens, according to the trend of the time, were made of hard rubber or vulcanite(black or red ripple/woodgrain), but later from celuloid for big color asortment and casein was to make production cheaper. But Casein is afraid of moisture, I personally encountered this when I was just starting to be fond of pens and for the first time soaked the vintage “The Wyvern”, the body of which became like a rubber band overnight in water – so the pen had to be thrown away. The second stage, most likely, characterizes the “search”, the search in everything, in the form of section, the search in materials. A lollipop-shaped lever of fill appears, the sections have a shape from Parker Duofold to straight tapering, tops from flat to conical shape on the contrary,. In terms of size, regardless of quality, the pens mainly had three types – full-size 13 cm long and shorter 12 cm, although there were also separate extra thin and ringtop Lady with length of 9.5 cm. In this period, model numbering appeared, but it was not present on the body, but only in the price lists (204F, 206F, 208F, 210F, 212F, 216F, 223F, 225F, 232F). The 216F and 232F were the highest, top-of-the-line pens with large nib size and 25-year warranty.

Окрім кнопкової та важільної системи заправки у 1937 році з’являється вакуумна система заправки 238VF, 244VF та 246VF, хоча Бернхем не був впевнений в успіху цієї заправки тож дублював ці моделі і з важільною системую заправки. Вакуумна система заправки з’явилась завдяки, тому що 14 лютого 1936 році Бернхемом був поданий патент на цю систему заправки який був затверджено 27 липня 1937 року за номером 469484, хоча за принципом вона нам більше відома у ручках Mabie Todd Swan Leverless чи Twist button запатентованої у 1932 році. Цікаво що ще одна компанія – Wearever подавала патент на таку систему заправки 13 лютого 1934 року який був затверджений 10 липня 1934 року за номером 1966369 за авторством Steven G.Yates, North Bergen та David Kahn(New Jersey). Третій етап післявоєнних ручок наслідував дизайн попередніх, але нумерація була змінена на двоцифрову: 44 та 49, 45 та 50, 47 та 51, 54, 55, 59, 60, 61, 65. Взагалі зміни дизайну торкались лише навершя (tassie) та форми та надпису на кліпі. Хоча у 50х роках, як продовження тренду зі змінними перами як у Pelikan та Esterbrook, у Burnham теж з’явились Interchangable Nib Unit до моделі 44, але це була просто цілком секція в зборі з пером і навіть приклеєним гумовим мішком. Останні ручки Burnham, четвертої епохи, датовані 1960-ми роками, були досить традиційними на вигляд та виготовлені з акрилу методом лиття під тиском аерометричною системою заповнення. Ці ручки мали двоцифрову нумерацію та приставку А з довжиною приблизно 135мм. Десь у цей період навіть була спроба зробити ручку схожу на Parker 51 з капюшоном над пером, яка більше нагадувала Waterman Taperite чи Aurora 88.

In addition to the button and lever filling system, in 1937 the vacuum filling system 238VF, 244VF and 246VF appeared, although Burnham was not sure of the success of this filling, so he duplicated these models with a lever-filling system. The vacuum filling system appeared thanks to the fact that Burnham filed a patent for this filling system on February 14, 1936, which was approved on July 27, 1937 under the number 469484, although the principle is more familiar to us in the Mabie Todd Swan Leverless or Twist button patented in 1932. It is interesting that another company – Wearever filed a patent for such a filling system on February 13, 1934, which was approved on July 10, 1934 under the number 1966369 by Steven G. Yates, North Bergen and David Kahn (New Jersey). The third stage of post-war pens followed the design of the previous ones, but the numbering was changed to two digits: 44 and 49, 45 and 50, 47 and 51, 54, 55, 59, 60, 61, 65. In general, the design changes affected only the ещзы(tassie) and the shape and inscription on the clip. Although in the 1950s, as a continuation of the trend with interchangeable nibs like Pelikan or Esterbrook, Burnham also had an Interchangeable Nib Unit for the Model 44, but this was simply a complete full section with nib and even rubber sac which glued on. The last Burnham pens, the fourth era, dating from the 1960s, were quite traditional in exterior and were made from acrylic by injection molding with aerometric filling system. These pens had two-digit numbering and an A prefix with a length approximately 135mm. Sometime around this time there was even an attempt to make a Parker 51-like pen with hood under nib that looked more like on Waterman Taperite or first Aurora 88.

Звісно я провів деякі роботи з обслуговування: відмив, відчистив, замінив гумовий мішечок, а після цього протестував. Доречи я заміряв вміст піпетки та він склав 1мл, що навіть більш ніж сучасний картрідж Pilot.

Of course, I did some service work: washed, cleaned, replaced the rubber sac, and then tested it. By the way, I measured the volume of this sac and it was 1 ml, which is even more than the modern Pilot cartridge.

Ширина лінії прямою стороною становить 0,4 мм, натиск дозволяє збільшити цю лінію до 1,5 мм. Зворотний бік пише лінією в 0.3мм. Прямою стороною лінія гладка та доволі волога, та за вінтажною формою, як прийнято зараз казати – трохи Stubish.

 The line width by right side is 0.4mm, and pressure allows to increase this line to 1.5mm. The reverse side is written with a line of 0.3 mm. By the right side, the line is smooth and quite wet, and by the vintage form, as it is customary to say now – a little Stubish.

В решті решт: дуже неочікуваний і цікавий досвід. Можливо більш дешеві ручки як описує Alan Charlton звичайні і не такі цікаві, але ця і цьому кольорі виглядає дуже стильно та привабливо. Особливо цікаво що набір дійшов до наших днів у дуже класному стані, а наявність великої кількості оригінальних стрижнів наштовхує на думку що набором майже не користувались. На сайті heritagecollectables олівець з цього набору датується 1932 роком, але я більше схилений довіряти Alan Charlton тож відношу його до 1935-1939 року за формою кліпу та оздоблення включаючи велике золоте перо яке було можливо ще до введення обмежень на стратегічні матеріали на передодні Другої Світової війни.

At the end: a very unexpected and interesting experience. Maybe the cheaper pens, as described by Alan Charlton, are ordinary and not so interesting, but this one in this color looks very stylish and attractive. It is especially interesting that the set has goes to our days in a very good condition, and the presence of large amount of original graphite rods suggests that the set was hardly used. heritagecollectables dates the pencil from this set as 1932, but I’m more inclined to trust Alan Charlton, so I date it to 1935-1939 based on the shape of the clip and large gold nib which was possible before the introduction of restrictions on strategic materials before WWII.

Update 1:

У першому доповнені хочу показати як гарно виглядає повний комплект

In the first addon, I want to show how beautiful the set looks

Update 2:

До речі механічний олівець з набору теж виглядає цікавим не тільки з точки зору привабливості, а і з точки зору функціонала. У верхній частині, яка відкручується від корпусу, внутрішня ємкість містить додаткові стрижні яки завантажуються через навершя, а дістаються скрізь отвір у різбленні яке приховане звичайною гумкою.

By the way, the mechanical pencil from this set also looks interesting not only from the point of view of attractiveness, but also from the point of view of functionality. In the upper part, which is unscrewed from the section, the internal capacity contains additional graphite rods that are loaded through the top, and reach everywhere through the hole in the thread, which is hidden by an ordinary rubber.

Update 3:

Просто декілька цікавих картинок: на приклад як виглядало та виглядає перо:

Just a few interesting pictures: for example, how nib looked before and after:

Update 4:

Також вразило як виглядає фідер особливо згадуючи нещодавно огляданий сучасний Kanwrite. Все зроблено дуже акуратно і точно. Нижче, ліворуч, сучасний ебонітовий фідер Kanwrite Heritage Orange DT із 2021, а праворуч вінтажний фідер The Burnham із 1935-1939 років.

I was also impressed by how the feed looks, especially remembering the recently review of modern Kanwrite. Everything is done very carefully and precisely. Below, on the left, is a modern Kanwrite Heritage Orange DT ebonite feed from 2021, and on the right is a vintage 1935-1939 The Burnham made feed.

Update 5:

Ще хочу показати наскільки гарно виглядає текстура матеріалу.

I also want to show how beautiful the texture of the material looks.

Update 6:

Ось так ручка виглядає в руці. How pen looks in my hand.

Update 7:

Розмір ручки досить великий, як для вінтажної, бо комфортно лягає в руку майже як сучасний інструмент. Зробив фото для порівняння з Pelikan 140 із 50х.

The size of this pen is quite large, as for a vintage one, because it fits comfortably in my hand almost like a modern. I took a photo for comparison with the vintage Pelikan 140 from the 1950s.

Update 8:

Ну і на останнє – ескіз – як би мовити британське до британського:)). Не придумав нічого кращого як намалювати Її величність Королеву Єлизавету II за часів коли вона була ще принцесою Єлизаветою з подорожі у Южну Африку 1947 року, хоча це і на 10 років пізніше ніж була зроблена ручка.

And finally – a sketch – so to speak, British to British:)). I couldn’t think of anything better than to draw Her Majesty Queen Elizabeth II when she was still Princess Elizabeth from a trip to South Africa in 1947, even though it was 10 years later than this pen was made.

«Уїнстон Черчілль, мій перший прем’єр-міністр, сказав, що чим далі назад дивишся, тим далі вперед можна побачити ».

Нещодавно на BBC вийшла документальна стрічка під назвою «Єлизавета: Невідома королева» у який були застосовані кадри з власної колекції домашніх фільмів королівської сім’ї включаючи першого закордонного турне до Південної Африки з батьками. 75-хвилинна програма транслювалась 29 травня.

“Winston Churchill, my first Prime Minister, said that the further back that you look, the further forward you can see. “

Recently, the BBC released a documentary called “Elizabeth: The Unseen Queen”, which used footage from the royal family’s own collection of home movies, including the first overseas tour to South Africa with her parents. The 75-minute program was broadcast on May 29.

Єлизавета II (Елізабет Олександра Мері) була королевою Сполученого Королівства та інших королівств Співдружності з 6 лютого 1952 року до своєї смерті в 2022 році. За своє життя вона була королевою 32 різних суверенних держав і була монархом 15 з них у час її смерті. Її правління — 70 років і 214 днів — найдовше з усіх британських монархів і найдовше з усіх зареєстрованих жінок-глав держав.
Єлизавета народилася в Мейфері, Лондон, як перша дитина герцога і герцогині Йоркських (пізніше король Георг VI і королева Єлизавета). Її батько вступив на престол у 1936 році після зречення свого брата, короля Едуарда VIII, зробивши Єлизавету імовірною спадкоємицею. Вона здобула приватну освіту вдома та почала виконувати державні обов’язки під час Другої світової війни, служачи у допоміжній територіальній службі. У листопаді 1947 року вона вийшла заміж за Філіпа Маунтбеттена, колишнього принца Греції та Данії, і їхній шлюб тривав 73 роки до його смерті в квітні 2021 року. У них було четверо дітей: Карл III; Анна, королівська принцеса; принц Ендрю, герцог Йоркський; і принц Едвард, граф Вессекський.
Коли в лютому 1952 року помер її батько, Єлизавета, якій тоді було 25 років, стала королевою семи незалежних країн Співдружності: Великої Британії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки, Пакистану та Цейлону (сьогодні відомого як Шрі-Ланка). а також Глава Співдружності. Єлизавета правила як конституційний монарх через великі політичні зміни, такі як Смута в Північній Ірландії, деволюція у Сполученому Королівстві, деколонізація Африки, а також приєднання Сполученого Королівства до Європейських Співтовариств і вихід з Європейського Союзу. Кількість її королівств змінювалася з часом, коли території отримували незалежність, а деякі королівства ставали республіками. Серед її численних історичних візитів і зустрічей – державні візити до Китаю в 1986 році, Республіки Ірландія в 2011 році та візити з п’ятьма Папами.
Значні події включають коронацію Єлизавети в 1953 році та святкування її срібного, золотого, діамантового та платинового ювілеїв у 1977, 2002, 2012 та 2022 роках відповідно. Єлизавета була британським монархом з найдовшим життям і найдовшим правлінням, а також другим за тривалістю правлінням сувереном у світовій історії лише після Людовика XIV, короля Франції. Час від часу вона стикалася з республіканськими настроями та критикою ЗМІ щодо своєї родини, особливо після розпаду шлюбів її дітей, “жахливий рік” у 1992 році та смерті її колишньої невістки Діани, принцеси Уельської, у 1997 році. Проте підтримка монархі] у Сполученому Королівстві залишалася незмінно високою, як і її особиста популярність. Єлизавета померла у віці 96 років у замку Балморал, Абердиншир, і її спадкоємцем став її старший син Карл III.

Elizabeth II (Elizabeth Alexandra Mary) was Queen of the United Kingdom and the other Commonwealth realms from 6 February 1952 until her death in 2022. She was queen regnant of 32 different sovereign states during her life, and served as monarch of 15 of them at the time of her death. Her reign of 70 years and 214 days is the longest of any British monarch and the longest recorded of any female head of state in history.
Elizabeth was born in Mayfair, London, as the first child of the Duke and Duchess of York (later King George VI and Queen Elizabeth). Her father acceded to the throne in 1936 upon the abdication of his brother, King Edward VIII, making Elizabeth the heir presumptive. She was educated privately at home and began to undertake public duties during the Second World War, serving in the Auxiliary Territorial Service. In November 1947, she married Philip Mountbatten, a former prince of Greece and Denmark, and their marriage lasted 73 years until his death in April 2021. They had four children: Charles III; Anne, Princess Royal; Prince Andrew, Duke of York; and Prince Edward, Earl of Wessex.
When her father died in February 1952, Elizabeth—then 25 years old—became queen of seven independent Commonwealth countries: the United Kingdom, Canada, Australia, New Zealand, South Africa, Pakistan, and Ceylon (known today as Sri Lanka), as well as Head of the Commonwealth. Elizabeth reigned as a constitutional monarch through major political changes such as the Troubles in Northern Ireland, devolution in the United Kingdom, the decolonisation of Africa, and the United Kingdom’s accession to the European Communities and withdrawal from the European Union. The number of her realms varied over time as territories gained independence and some realms became republics. Her many historic visits and meetings include state visits to China in 1986, the Republic of Ireland in 2011, and visits with five Popes.
Significant events include Elizabeth’s coronation in 1953 and the celebrations of her Silver, Golden, Diamond, and Platinum Jubilees in 1977, 2002, 2012, and 2022, respectively. Elizabeth was the longest-lived and longest-reigning British monarch, and the second-longest reigning sovereign in world history, only behind Louis XIV of France. She faced occasional republican sentiment and media criticism of her family, particularly after the breakdowns of her children’s marriages, her annus horribilis in 1992, and the death of her former daughter-in-law Diana, Princess of Wales, in 1997. However, support for the monarchy in the United Kingdom remained consistently high, as did her personal popularity. Elizabeth died aged 96 at Balmoral Castle, Aberdeenshire, and was succeeded by her eldest son, Charles III.

Тож на цьому все, бажаю всім друзям гарного початку тижня!

So that’s all, I wish all my friends a good start to this week!