This is probably the last full-length review due to a circumstance and lack of power, but I still decided to finish it because I spent quite a lot of effort restoring this pen.

Мабуть це останній повнорозмірний огляд через шалену нестачу енергії, але я все ж такі вирішив його закінчити, тому що витратив доволі багато зусиль на відновлення цієї ручки.

Montblanc Classic (131P) w|14K B nib (made in Germany) late  1980s – earlier 1990s

Форма ручки характерна для свого часу серед провідних брендів, вона циліндрична, завужена, із  ще трохи звужующиміся кінцями, пласкими закінченями та виконана із пластика, в данному випадку чорного коліру. (пластик не прозорий на світло на відміну від 144/146/149). Система запраки – картриджно-конвертерна, але конвертер не типовий із різбленням на самому кінці, швидше за все це пропріетарна система. Ковпачок на терті.

The shape of this pen is typical for its time among the leading brands, it is cylindrical, slim, with slightly narrower ends, almost flat tops and made of plastic, in this case black. (The plastic is not reddish glows in backlight, unlike 144/146/149). The filling system is cartridge-converter, but the converter is not typical with a thread at the end, most likely it is a proprietary system. The cap is on friction (slip on).

Не зважаючи на те що ручка має картриджно-конвертерну систему заправки, дизайн ковпачки більше нагадує старші ручки лінійки – тобто подвійне кільце на ковпачку на якому розташоване Classic – Montblanc -Germany – Classic – Montblanc та нахилене наверщя із округлим логотипом.

Despite the fact that the pen has a cartridge-converter fill system, the cap design is more reminiscent of the higher models in the line – that is, a double ring on the cap with Classic – Montblanc -Germany – Classic – Montblanc and sloped final with rounded jewel.

Перо: невелике по сучасним розміром, але середне по трендам свого часу. За формою воно виглядає як подальгий розвиток пер Intarsia та Batterfly у бік спрощення. Але перо має здібності еластичного (пружнього) пера, тобто воно доволі суттево згинается при натиску, але на відміну від флексового пера зубці не розходятся, тобто це не додає вариативності при писмі. На перо нанесено логотим бренду у колі, 14K/ct та 585.

The nib: small by modern standards, and average by the trends of its time. In shape, it looks like a next stage after Intarsia and Butterfly shapes in the direction of simplification. But this nib is elastic (springy) of the properties, that is, it bends quite significantly when pressed, but unlike a flexible nibs, their tines do not diverge, that is, this does not add variation to the line when writing. The cover is marked with the brand logo in a circle, 14K/ct and 585.

Загальні розміри: довжина у складеному вигляді — 138 мм, без ковпачка — 124 мм. Діаметр корпусу — 11,7 мм, у місці хвату — 10 мм. Повна вага — 15,6 г(включаючи конвертер), без ковпачка — 9 г.

Overall dimensions: folded length – 138 mm, without cap – 124 mm. Body diameter – 11.7 mm, at the grip – 10 mm. Full weight – 15.6 g(include converter), without cap – 9 g.

Хвилинки історії:
Початок цього модельного ряду відлічуєтся із кінця 50х років, в часи кулькового бума. Як раз компанія Монблан вирішила прибрати свої топові моделі 146 та 144 а на томість випустити ручки наблишені до кулькових. Ці моделі мали лише дві цифри у назві як ознака класу (перша) та розміру(друга). Перші пера були із назвами Intarsia та Batterfly (Wings) та впродовж часу випуску вони спрощщувались. Традиційно ці ручки були поршневі, але в угоду моді почали випускатись і картриджні які позначались додатковою літерою P (від слова Patrone – картридж). У 1971 році компанія впровадила трьохзначне маркування своїх ручок, а пера щодалі ставали жорсткішими, мабуть щоб бути більш схожими на кулькові, які к тому часу вже мали перевагу у продажах. У 1979 році лінійка підпадає під скороченя і залишаются лише престижні та нійпопулярні моделі, а наприкінці 80х з’являєтся модель під назвою Montblanc Classic (131P?) – яка була наче як гибрид престижної моделі та недорогої бо була орієнтовна на картриджи. У 1997 році в лінійку внесли чергові зміни та переіменували всю лінійку Classic у Generation, додали більше кольорових схем, але це тривало не довго і наприкінці 2000х тонка лінійка Classic була знята з виробництва. Більш детально про розвиток всієї лінійки можна почитати на сайті Кріса Рапера в його дописі.

A minuts of history:
The beginning of this model line dates back to the late 50s, during the ballpoint boom. Montblanc decided to remove its top models 146 and 144 and instead release pens closer to ballpoint pens. These models had only two numbers in the name as an indication of class (first) and size (second). The first nibs were named Intarsia and Butterfly (Wings) and over the course of production they were simplified. Traditionally, these pens were piston-filler, but in keeping with the trend direction, cartridge-type pens began to be produced also, which were designated with the additional letter P (from the word Patrone – cartridge). In 1971, the company introduced a three-digit marking of its pens, and the nibs became increasingly rigid, apparently to be more similar to ballpoint feelings, which by that time already had an advantage in sales. In 1979, the line was decrease and only the prestigious or popular models remained. In the late 80s a model called Montblanc Classic (131P?) was released – which was like a hybrid of prestigious model and inexpensive one because it was cartridge-oriented. In 1997, the line was some redesign and Classic line was renamed to Generation, more color schemes were added, but this did not last long and in the late 2000s the thin Classic line was discontinued. You can read more interests info about the development of this model line on Chris Raper’s website in his post.

Ручка мала купу ушкоджень: перо викривлене від падіння, кілька орішин в секції навколо пера, зверху і по боках, луснуту втулку між корпусом та секцією, “погризене” декоративне кільце та тріщини в ковпачку біля навершя. Після виправлення, герметизації та виготовлення нових частин, ручка була протестована.

This pen had a lot of damage: the nib was bent from falling, several chips in the section around the nib, on the top and sides, a cracked bushing between body and section, a “gnawed” decorative ring, and cracks in the cap near the top. After being repaired, sealed, and new parts were made, the pen was tested.

Ширина лінії прямою стороною становить 0,6 мм; лінія насичена та волога. Натиск дозволяє збільшити цю лінію лише до 0.8 мм завдяки ще більший подачі. Зворотний бік пише лінією 0,4 мм.

The width of an ordinary line by the right side is – 0.6 mm, the line is very juicy and wet. Pressing allows to increase this line just to 0.8 mm due to the more wet line. The reverse side writes by line width of 0.4 mm. 

В решті: Монблан є Монблан в будь які часи, навіть як що це не праймова модель. Мені не подобається ні цей дизайн, ні волога лінія, на крихкий пластик але приваблює навершя ковпачки, навіть не білою зіркою, а швидше загальним дизайном: легким скосом та напівпрозорою округлістю. Але для прихильників бренду і вологого письма ця ручка повинна сподобатись. А саме ця ручка, ще замість пластикового кільця має коштовне ебонітове відтепер:)).

At the end: Montblanc is Montblanc at any time, even if it is not a prime model. I do not like this design, nor the wet line, and fragile plastic but the top of the cap attracts, not even by white snow star, but rather with the general design: a slight sloped with translucent rounded jewel. But for fans of this brand and super wet writing, this pen should appeal. Namely, this pen, instead of a ordinary plastic ring, has a precious ebonite one from now:)).

Update 1:

Деякі ушкодження які вдалось зафільмувати

Some of damages I was able to captured

Update 2:

Збільшене фото пера.

Just a magnify photo of nib.

Update 3:

А ось так ручка виглядає у моїй руці.

And this is how the pen looks in my hand.

Update 4:

Тестовий скетч – портрет молодого Алена Делона. Вийшло не дуже схоже, але я не люблю широкі та вологі пера і техніка швидкого скетчінгу мені поки не підкорюєтеся:))

Test sketch – a portrait of a young Alain Delon. It didn’t turn out very similar, but I don’t like wide and wet nibs and the fast sketching technique doesn’t work for me yet :))

Ален Фаб’єн Моріс Марсель Делон (Alain Fabien Maurice Marcel Delon)— французько-швейцарський актор кіно та театру, кінопродюсер, сценарист і режисер. Ветеран першої індокитайської війни. Вважається не лише зіркою та секс-символом європейського кінематографа, а й «найкрасивішим актором кіно за всю історію».
Його кар’єра почалася 1957 року. Один із найпопулярніших акторів французького кіно, знімався у фільмах, які загалом зібрали близько 134 мільйонів глядачів у кінотеатрах, що зробило його популярнішим за Луї де Фюнеса та Жана-Поля Бельмондо. Делон грав разом з такими видатними акторами, як Жан Габен, Бріжіт Бардо, Ентоні Квінн, Ліно Вентура, Катрін Деньов тощо. Велика кількість фільмів стали «класикою», зокрема: «На яскравому сонці», «Рокко та його брати», «Леопард», «Нескорений», «Самурай», «Басейн», «Сицилійський клан», «Борсаліно», «Мосьє Кляйн» і багато інших.  Окрім акторської кар’єри, відомий також голосом у музикальному хіті 1973 року “Paroles, paroles”, у дуеті з Далідою.

Alain Fabien Maurice Marcel Delon was a French actor, film producer, screenwriter, singer, and businessman. Acknowledged as a cultural and cinematic leading man of the 20th century, Delon emerged as one of the foremost European actors of the late 1950s to the 1980s, and became an international sex symbol. He is regarded as one of the most well-known figures in French cinema. His style, looks, and roles, which made him an international icon, earned him enduring popularity.
Delon achieved critical acclaim for his roles in films such as Women Are Weak (1959), Purple Noon (1960), Rocco and His Brothers (1960), L’Eclisse (1962), The Leopard (1963), Any Number Can Win (1963), The Black Tulip (1964), The Last Adventure (1967), Le Samouraï (1967), The Girl on a Motorcycle (1968), La Piscine (1969), Le Cercle Rouge (1970), Un flic (1972), and Monsieur Klein (1976). Over the course of his career, Delon worked with many directors, including Luchino Visconti, Jean-Luc Godard, Jean-Pierre Melville, Michelangelo Antonioni, Louis Malle, and Agnès Varda.
Delon received many film and entertainment awards throughout his career. In 1985, he won the César Award for Best Actor for his performance in Notre histoire (1984). In 1991, he became a member of France’s Legion of Honour. At the 45th Berlin International Film Festival, he won the Honorary Golden Bear. At the 2019 Cannes Film Festival, he received the Honorary Palme d’Or.
In addition to his acting career, Delon also recorded the spoken part in the popular 1973 song “Paroles, paroles”, a duet with Dalida as the main singing voice. He acquired Swiss citizenship in 1999.