This is a small and simple designed pen from those who pioneered the use of celluloid in the manufacture of fountain pens, and many other useful innovations.

Це маленька та проста ручка від тих хто започаткував використовувати целулоїд у виготовлені перових ручок, та ще багато інших корисних інновацій.

Sheaffer Flat-Top Jade Green Junior size (made in USA) ~1928+

Дизайн ручки прямий циліндр, форма яка характерна для ранніх перових ручок. Корпус виготовлено із целулоїду зеленого кольору із назвою Jade Green, секція виготовлена із ебоніту. Система заправки — важільна. Ковпачок на різьблені в 3 нитки, закриття/відкриття за 1 оберт.

The pen design is a straight cylinder, a shape typical of early fountain pens. The body is made of celluloid by Jade Green color. The filling system is lever-filler. The cap on thread with 3-start, closing/opening in 1 turn. 

На корпусі. розташовано: W.A. Sheaffer Co. PAT.AUG.25.08.Fort Madison.IA.USA. DEC.10.120JAN.27-OCT.20-NOV.24.13., в три рядки. Кліп виконан в стилі Арт-Деко та має напис Sheaffer’S.

At the body placed: W.A. Sheaffer Co. PAT.AUG.25.08.Fort Madison.IA.USA. DEC.10.120JAN.27-OCT.20-NOV.24.13., in three lines. The clip is made in the Art Deco style and has the inscription Sheaffer’S.

Перо: золоте, невелике, але надзвичайно тонке, На перо нанесено: Sheaffer’s 3 made in U.S.A. без додаткового маркування каратності золота, але воно золоте 14К.

The nib: a solid gold, not big, but extremely thin. The nib is marked: Sheaffer’s 3 Made in U.S.A. without additional marking of gold karat, but it is 14K gold.

Overall pen dimensions: folded length is – 110 mm, without cap – 96 mm. The diameter of the body is – 10.15 mm, at the grip – 8.5 mm. The weight of folded tool is – 13.8 g, without cap – 8 g . 

Загальні розміри ручки: довжина складеного інструменту – 110 мм, зі знятим ковпачком – 96 мм. Діаметр корпусу – 10.15 мм, у місці хвату – 8.5 мм. Вага складеного інструменту – 13.8 г, зі знятим ковпачком – 8 г.

Хвилинки історії:
Уолтер Шиффер (Walter Sheaffer) народився в Блумфілді (Bloomfield), штат Айова (Iowa), 27 липня 1867 року в сім’ї ювеліра Джейкоба Шиффера, успішного золотошукача часів «золотої лихоманки» 1848–1855 років. Уолтер Шиффер змалку прагнув до підприємництва: вже з 12 років він займався пошуком роботи, не припиняючи навчання заради здобуття освіти. Після закінчення середньої школи Уолтер продовжив навчання на ювеліра, а потім повернувся до батька, щоб продовжити його справу. Однак приватному ювеліру ставало дедалі важче конкурувати з мережевими магазинами, і Уолтер переконав батька змінити напрямок діяльності з ювелірного на годинниковий. Після того як Уолтер одружився, одного бізнесу вже було недостатньо для забезпечення двох сімей, і він паралельно зайнявся продажем музичних інструментів: піаніно та органів. Наполегливість і завзятість дозволили йому накопичити капітал для придбання власного ювелірного магазину у 1906 році, а вже наступного року він розробив дизайн власної заправної (self-filling fountain pen) ручки. На той момент уже існували досить успішні виробники перових ручок, такі як Waterman чи Conklin, зі своїми запатентованими системами заправки, але Уолтер відчував, що можна винайти щось власне. І ось у серпні 1908 року він запатентував… як ви думаєте що? — так-так, саме той, найвідоміший, найефективніший і найпростіший спосіб заправки — важільну систему заправки (lever-filler). Успіх і популярність дали поштовх подальшому розвитку цього бізнесу та дозволили у 1912 році Шифферу повністю зосередитися на бізнесі, пов’язаному лише з перовими ручками. А система наповнення стала настільки популярною, що її взяли на озброєння та адаптували багато інших виробників, які змогли використати технічні лазівки в патенті США на оригінальний дизайн Шиффера.

У 1913 році, об’єднавшись із Джорджем Кракером (George Kraker) та Беном Коулсоном (Ben Coulson), Уолтер засновує компанію W.A. Sheaffer Pen Company (ʃeɪfɜː) зі статутним капіталом у 35 000$ і вже в перший рік отримує 17 000$ чистого прибутку. Стрімкий розвиток бізнесу дозволив через 4 роки придбати в компанії Fort Madison Plow Company велику будівлю, щоб організувати фабрику повного циклу з виробництва ручок, включно з перами, які до цього часу доводилося закуповувати у різних постачальників. У 1917 році обсяг виробництва компанії становив 100 000 екземплярів на рік.

У 1920 році Шиффер випускає «ручку на все життя» (Pen for Life) з довічною гарантією за 8,75$, і вона з’явилася на рік раніше за свого ідеологічного конкурента Parker Duofold із 25-річною гарантією, що з’явився роком пізніше за ціною 7$. Незважаючи на те, що вона коштувала на третину дорожче за розкручений бренд, Уолтер вважав, що покупець завжди обере надійніший товар, навіть якщо він дорожчий, і не помилився. Популярність ручки Lifetime швидко зростала, настільки, що вона стала найбільш продаваною ручкою у США. У 1922 році, щоб закріпити запаморочливий успіх, Шиффер випускає «письмовий розчин» (Writing Fluid) під назвою Skrip. Багато користувачів авторучок на той момент не дуже добре ставилися до слова «чорнило» (ink), оскільки ця хімічна субстанція була досить агресивною до перових ручок. Нове чорнило подавалося як безпечніше та делікатніше, оскільки було створене на основі анілінових барвників, призначених для фарбування тканин і дерева (мабуть, звідси й походять сучасні рекомендації щодо найбезпечнішого чорнила для вінтажних ручок). Ба більше, сама конструкція флакона також була унікальною: вона мала «кишеньку» у скляній ємності, яка дозволяла заправляти ручку з меншою ймовірністю забруднитися.

Більшість перових ручок наприкінці XIX — на початку XX століття виглядали дуже схоже, тому що їхнє виробництво базувалося на одному й тому самому матеріалі — ебоніті (hard rubber). Ні, звичайно, виробники намагалися урізноманітнювати дизайн, додаючи елементи гравіювання та ювелірні накладки, але сам матеріал залишався одноманітним — або чорного кольору, або червоного з прожилками. І ось у 1924 році Шиффер випустив модель ручки, виконану з Радиту (Radite), який являв собою не що інше, як нітрат целюлози, а пізніше отримав просто назву «целулоїд». Першими кольорами, які освоїла компанія, стали нефритово-зелений (jade green) та суцільний чорний (solid black), і протягом двох років компанія повністю відмовилася від ебоніту. Завдяки великій кількості та різноманітності кольорів ці ручки одразу здобули популярність серед покупців. Єдиний неприємний момент виявився з часом — іноді барвники сильно втрачали насиченість кольору. Так (майже) завершилася ера ебоніту і почалася ера целулоїду. Цього ж року з’явився новий атрибут оформлення — «White dot», який я описав в іншому пості.

1929 рік був ознаменований черговим знаковим досягненням, а саме виходом моделі Sheaffer Balance — яка насамперед відрізнялася формою торпеди від більшості представлених на ринку моделей ручок, що мали прийняту на той момент циліндричну форму. Другою, важливою для цієї моделі особливістю, як видно з назви, був «баланс». Ручки, розроблені до Balance, здебільшого мали зміщений центр ваги до хвостової частини, і це ніби «відривало» перо від паперу під час письма. У ручці Balance вагу було відцентровано, що дозволяло писати зручніше, і саме це було покладено в основу маркетингової кампанії — «ергономічна та зручна ручка для письменника з привабливим зовнішнім виглядом».

У 1949 році чергова інновація, але вже у сфері заправки, здобула популярність серед споживачів — система Touchdown. Це був дуже успішний і надійний механізм вакуумного (пневматичного) наповнення, який стискав чорнильний мішок (sac) за допомогою тиску повітря з плунжерної трубки. Невеликі отвори дозволяли скинути тиск, після чого мішок знову розправлявся, одночасно втягуючи чорнило. Ця система заправки була основною у використанні аж до 1963 року, хоча місцями використовувалася навіть до 1990-х років.

Наступна віха в розвитку Sheaffer відбулася з появою системи заправки Snorkel у 1952 році. Snorkel нагадував голку медичного шприца, яка висувалася з-під пера при обертанні торцевої ручки, що дозволяло уникати забруднення пера чорнилом під час заправки, і воно залишалося ідеально блискучим. Її розробка була оповита таємницею і передувала наймасштабнішій маркетинговій кампанії Sheaffer в історії. Snorkel активно використовувався до 1960-х років.

Грамотне ведення бізнесу, передбачення ситуації та розробка прогресивних інновацій дозволили Шифферу на початку 1929 року увійти до четвірки лідерів цієї промисловості, нарівні з Parker, Waterman та Wahl-Eversharp, при цьому випереджаючи їх за темпами розвитку. Це ж дозволило не лише утриматися «на плаву» компанії під час «Великої депресії» (Great Depression), а й отримувати хороший прибуток. Компанія користувалася двома, на перший погляд суперечливими, лозунгами: «якщо покупець міг дозволити собі ручку лише за 1 долар, то вона повинна бути найкращою серед усіх представлених на ринку», навіть можливо на шкоду прибутку компанії, та «краще продати одну ручку за 10 доларів, ніж десять за 1 долар» — так напрацьовувався імідж, і це дало свої плоди. Незадовго до початку Другої світової війни на зміну Уолтеру Шифферу на посаді президента компанії прийшов його син Крейг. А в 1951 році він зміг об’єднати 3 фабрики компанії в одну єдину зі штаб-квартирою у Форт-Медісоні та збільшити обсяги продажів до 25 млн.$. Цього ж, 1951 року, була виготовлена 50-мільйонна перова ручка Sheaffer.

Занепад компанії почався у 1966 році, коли сімейний бізнес Шифферів був проданий Textron Inc. Textron з часом, не отримуючи очікуваної вигоди, об’єднала компанію у 1976 році з іншою канцелярською компанією Eaton, а потім у 1987 році перепродала її торгово-банківській компанії Gefinor. Нові інвестиції були спрямовані на створення нової лінійки перових ручок класу люкс, яка більше відповідала б європейському ринку, ніж американському. Після десяти років роботи в групі компаній Gefinor Sheaffer був проданий у 1997 році корпорації Bic, яка на той момент уже поглинула Waterman, однак не обійшлося без нюансів. Купівля супроводжувалася великим скандалом і навіть судовим розглядом. Невдовзі після придбання почався процес перенесення виробництва за кордон. Фабрику у Fort Madison остаточно закрили лише у 2008 році, хоча спочатку планувалося закрити її у 2006-му, але через труднощі з пошуком виробництва фірмових інкрустованих пер процес затягнувся на 2 роки. Усі компанії «великої четвірки» вже давно позбулися своїх засновників: Parker був проданий Gillette у 1993 році, Waterman поглинула Bic у 1950-х роках, а Wahl Eversharp була придбана Parker у 1957 році та припинила виробництво у 1960-х роках. Закриття заводу Sheaffer у штаті Айова ознаменувало кінець епохи засновників «золотого» віку пера.

Minutes of history:
Walter Sheaffer was born in Bloomfield, Iowa, on July 27, 1867, into the family of jeweler Jacob Sheaffer, a successful gold prospector during the 1848–1855 Gold Rush. Walter Sheaffer had an entrepreneurial spirit from an early age; by the age of 12, he was already looking for work while continuing his education. After graduating from high school, Walter continued his training as a jeweler and then returned to his father to carry on the family business. However, it was becoming increasingly difficult for a private jeweler to compete with chain stores, and Walter persuaded his father to change the business from jewelry to watchmaking. After Walter married, one business could no longer support two families, so he also became involved in selling musical instruments: pianos and organs. His persistence and determination allowed him to accumulate enough capital to purchase his own jewelry store in 1906, and the following year he designed his own self-filling fountain pen. By that time, there were already quite successful fountain pen manufacturers, such as Waterman and Conklin, with their patented filling systems, but Walter felt that something of his own could be invented. And in August 1908, he patented… what do you think? — yes, indeed, the most famous, most effective, and simplest filling method of all — the lever-filler system. Success and popularity gave further impetus to the development of the business and allowed Sheaffer, in 1912, to devote himself entirely to the fountain pen business. The filling system became so popular that many other manufacturers adopted and used it, taking advantage of technical loopholes in the U.S. patent covering Sheaffer’s original design.

In 1913, joining forces with George Kraker and Ben Coulson, Walter founded the W.A. Sheaffer Pen Company (ʃeɪfɜː) with a capital of $35,000, and in its very first year the company made a net profit of $17,000. The rapid development of the business allowed the company, four years later, to purchase a large building from the Fort Madison Plow Company in order to establish a full-cycle pen manufacturing facility, including nibs, which until then had to be purchased from various suppliers. By 1917, the company’s production volume had reached 100,000 pens per year.

In 1920, Sheaffer introduced the “Pen for Life,” backed by a lifetime guarantee and priced at $8.75. It appeared a year before its ideological competitor, the Parker Duofold, which offered a 25-year guarantee and appeared the following year at a price of $7. Despite costing one-third more than the well-established brand, Walter believed that buyers would always choose a more reliable product even if it cost more, and he was proven right. The popularity of the Lifetime pen grew rapidly, to the point that it became the best-selling fountain pen in the United States. In 1922, in order to consolidate this dizzying success, Sheaffer introduced a “Writing Fluid” called Skrip. At the time, many fountain pen users did not particularly like the word “ink,” because this chemical substance could be quite aggressive toward fountain pens. The new ink was presented as safer and gentler because it was based on aniline dyes intended for coloring fabrics and wood (perhaps this is where today’s recommendations for the safest inks for vintage pens originated). Moreover, the bottle itself had a unique design: it featured a “pocket” inside the glass container that allowed the pen to be filled with less chance of getting ink on oneself.

Most fountain pens in the late 19th and early 20th centuries looked very similar because their production relied on the same material — hard rubber, or ebonite. Of course, manufacturers tried to diversify their designs by adding engraving and jewelry overlays, but the material itself remained rather monotonous — either black or red with streaks. Then, in 1924, Sheaffer introduced a pen made from Radite, which was essentially cellulose nitrate and was later simply called “celluloid.” The first colors adopted by the company were jade green and solid black, and within two years the company had completely abandoned ebonite. Thanks to the abundance and variety of colors, these pens immediately became popular with buyers. The only unpleasant issue became apparent over time: some dyes faded considerably. Thus ended (almost) the era of ebonite and began the era of celluloid. That same year, a new design feature appeared — the “White Dot,” which I described in other review.

The year 1929 was marked by another significant achievement: the introduction of the Sheaffer Balance, which was distinguished primarily by its torpedo shape from most of the pen models on the market, which had the cylindrical shape customary at the time. The second significant feature of this model, as its name suggests, was “balance.” Most pens developed before the Balance had their center of gravity shifted toward the tail end, which tended to lift the nib away from the paper while writing. The weight of the Balance pen was centered, making it more comfortable to write with, and this became the basis of the marketing campaign — “an ergonomic and comfortable pen for the writer with an attractive appearance.”

In 1949, another innovation, this time in the field of filling systems, gained popularity among consumers — the Touchdown system. It was a highly successful and reliable vacuum (pneumatic) filling mechanism that compressed the ink sac using air pressure from a plunger tube. Small openings allowed the pressure to be released, after which the sac expanded again to absorb ink. This filling system remained the primary one in use until 1963, although it was occasionally used even into the 1990s.

Another milestone in Sheaffer’s development came with the introduction of the Snorkel filling system in 1952. The Snorkel resembled the needle of a medical syringe, which extended from beneath the nib when the end cap was rotated. This made it possible to avoid getting ink on the nib while filling, keeping it perfectly clean and shiny. Its development was shrouded in secrecy and was preceded by Sheaffer’s largest marketing campaign in the company’s history. The Snorkel was actively used until the 1960s.

Sound business management, foresight, and the development of progressive innovations allowed Sheaffer to enter the top four companies in the industry by the beginning of 1929, alongside Parker, Waterman, and Wahl-Eversharp, while outpacing them in terms of growth. This also allowed the company not only to stay “afloat” during the Great Depression but to remain profitable. The company operated under two seemingly contradictory slogans: “if a buyer could afford a pen costing only one dollar, it should be the best among all those on the market,” even possibly at the expense of company profits, and “it is better to sell one pen for ten dollars than ten pens for one dollar” — this was how the company’s image was built, and it paid off. Shortly before the beginning of World War II, Walter Sheaffer was succeeded as company president by his son Craig. In 1951, Craig managed to consolidate the company’s three factories into a single facility headquartered in Fort Madison and increase sales to $25 million. That same year, the 50-millionth Sheaffer fountain pen was manufactured.

The company’s decline began in 1966, when the Sheaffer family business was sold to Textron Inc. Over time, without achieving the expected returns, Textron merged the company in 1976 with another stationery company, Eaton, and then in 1987 resold it to the financial and banking company Gefinor. New investment went toward creating a new line of luxury fountain pens that would be better suited to the European market than the American one. After ten years within the Gefinor group, Sheaffer was sold in 1997 to Bic, which had already acquired Waterman by that time, although the transaction was not without complications. The acquisition was accompanied by a major scandal and even legal proceedings. Soon after the acquisition, the process of moving production overseas began. The Fort Madison factory was finally closed only in 2008, although the original plan had been to close it in 2006; difficulties in finding facilities capable of producing the company’s distinctive inlaid nibs delayed the process by two years. All of the companies in the “Big Four” had long since lost their founders: Parker was sold to Gillette in 1993, Waterman was acquired by Bic in the 1950s, while Wahl Eversharp was acquired by Parker in 1957 and ceased production in the 1960s. The closure of the Sheaffer factory in Iowa marked the end of the era of the founders of the “golden” age of the fountain pen.

Товщина лінії прямою стороною становить 0,2 мм, натиск збільшує цю лінію лише до 0,5 мм. Зворотний бік пише шириною 0,15 мм.

Ordinary line width by right side is 0.2 mm; pressure increases this line just up to 0.5 mm. The reverse side writes with width about 0.15 mm. 

В решті решт: я ще не зустрічав настільки тонкого фабрічного пера (не від нібмайстра). Швидше за все попередній власник намагався відреставрувати колір ручки оскільки майже всі ручки Jade Green страждають від знебарвлення, але не ддовів справу до кінця бо я придбав її у цілком розібраному стані. Тоє, незважаючи на маленький розмір ручки для моєї руки, мені ця ручка дуже сподобалась здатністю писати дуже тонко.

At the end: I have never seen such a thin factory nib (not from a nibmeister). Most likely, the previous owner tried to restore the color of this pen, because almost all Jade Green celluloid pens suffer from discoloration, but didn’t finish this because I bought it completely disassembled. So, despite the small overall size for my hand, I really liked this pen for its ability to write/drawing very thinly? sometime almost like thinny shaded pencil.

Update 1:

Збільшене фото пера.

Just a magnify photo of nib. 

Update 2:

Як ручка виглядає у моїй руці.

How this pen looks in my hand.

Update 3

Тестовий скетч: портрет Джуда Лоу в ролі доктора Ватсона. Чорнило: вінтажні Waterman’s Luminous Blue.

«Як жахливо було б жити у світі, де не можна говорити ні з ким про поезію, ні про мистецтво, ні про політику. Де кожен знає лише те, що має знати для своїх справ.»

Доктор Джон Вотсон

Testing sketch: Jude Law as Dr. John Watson. (Ink: vtg. Waterman’s Luminous Blue)

“How awful would it be to live in a world where you couldn’t talk to anyone about poetry, about art, or politics. Where everyone knows only what he has to know for his business.”

Dr. John Watson

Thanks for attention, and best for friends!