Today, a review of one of the inexpensive popular models of the Soviet, fountain pen production “Sacco and Vanzetti Moscow Stationery Factory” (enough popular after “Olympiad 80”, AR-95 and AR-96)

Сьогодні невеликий огляд однієї з досить популярних моделей радянського, пер’євого авторучкобудування “Московського заводу пишучого приладдя ім. Сакко і Ванцетті” (популярних природно після “Олімпіада 80”, АР-95 та АР-96)

Avtoruchka AR-17 MZPP “Sacco and Vanzetti” (made in USSR) Авторучка АР-17 МЗПП “Сакко и Ванцетти”

Зовні, на перший погляд, вона дуже схожа на вище згаданих АР-95\АР-96 (описи яких я маю на сайті), але є й відмінності. Не знаю, як точно називається форма даних ручок, але загальний стиль був популярний у 60-70х роках у Європі, який був успішно скопійований в СРСР: циліндрична форма, з пласкими навершями та невеликим потовщенням корпусу в середній частині, виконана переважно із пластику, у даному випадку чорного кольору. Система заправки поширена у СРСР – вбудований конвертер, який називався поршневим в СРСР (piston filler). Ковпачок на терті, виконаний з металу жовтого кольору з красивим глибоким сатинуванням “короткими рисками” – вважається, що це одне з самих зносостійких оформлень.

Outwardly, at first view, it is very similar to the above-mentioned AR-95\AR-96 (have review on the site), but there are also differences. I don’t know what the exact shape of these pens is named, but the general style was popular in the 60s and 70s in Europe, which was successfully copied in the USSR: cylindrical shape, with flat tops and a slight thickening in the middle part of body, made mainly of plastic, and in this case black color. The filling system is common in the USSR – a captive(built-in) converter, which was called a piston filler in the USSR. The cap on friction, made of yellow metal with beautiful deep satin finish “short dashes” – it is believed that this is one of the most wear-resistant designs.

Так ось про відмінні риси:). Загальна концепція схожа на АР-95/АР-96, тобто пластиковий фідер розташовується в прозорій втулці (collar), яка встановлюється в грип і підтискається корпусом вбудованого конвертера. Різьблення в місці з’єднання грипу та конвертера лівостороннє, що застосовувалося досить часто в ті часи, якщо не сказати повсюдно в радянських авторучках. Форма вирізу під перо являє собою щось середнє між “хвістом акули” (АР-95) і “нігтиком” (АР-96), і як би нагадує всім своїм виглядом про Montblanc 32 (Intarsia), куди ж без цього:).

So, about the differences :). The general concept is similar to AR-95/AR-96, that is, the plastic feed is placed in transparent collar, which is installed in the section and pressed by the body of captive converter. The thread between section and captive converter is left-handed, which was used quite often in USSR fountain pens. The shape of the cut above the nib is something in between “shark tail” (АР-95) and “nail” (АР-96), and resembles Montblanc 32 (Intarsia) in all its appearance, where would go in USSR without it :).

Що стосується відмінностей – так це фідер, який має в перерізі квадрат(О!!) у місці закінчення та прилягання до пера. З метою здешевлення (інших я не бачу) перо було зроблено коротким і на відміну від АР-95/АР-96, при загальній схожості концепції, не кріпиться у втулці (collar). Тобто. перо тримається на терті безпосередньо у секції, іншими словами – “на чесному слові”. Будь-яке ушкодження грипу тріщиною може обернутись банальним випадінням і втратою пера. Для того щоб фідер не крутився в грипі і не міг бути встановлений неправильно, внутрішня порожнина грипу також відлита квадратною. З іншого боку МЗПП “Сакко і Ванцетті” вважався менш престижним підприємством у плані виробництва авторучок, ніж ленінградський “Союз”, харківська “Авторучка” та навіть ярославська “Оргтехніка”, тож така “економна економіка” на конструкції була логічною:).

As for other differences, it is a feed that has a square cross-section (yikes..) at the end and fit to nib. In order to make it cheaper (I don’t see others), the nib was made short and, unlike AR-95/AR-96, despite the general similarity of the concept, it is not attached to the collar. That is, the nib is kept on friction directly in section, in other words – “on the honest word”. Any damage of section with crack can turn into a banal shedding and loss this nib. In order for the feed do not rotate in section and could not be installed incorrectly, the inner volume of section is also cast in square. On the other hand, MZPP “Sacco and Vanzetti” was considered a less prestigious enterprise in terms of the production of fountain pens than the Leningrads “Soyuz”, Kharkivs “Avtoruchka” and even Yaroslavls “Orgtechnika”, so such an “economy” in design looks logical :).

Так само, як і вищезазначені АРи, та Монблан, дана модель забезпечена оглядовою втулкою, для контролю наявності/відсутності чорнила, яка в даному варіанті виконана з безбарвного, прозорого пластику, що дозволяє також оцінювати і колір заправлених чорнил. На грипі також є ще спеціальне гравірування “У”, що означало “вузьке” (Узкое), і за радянською класифікацією характеризувала товщину лінії що відповідає європейському стандарту F. Крім “У” ще зустрічалося маркування “Ш” – широка (європейська В), “С” – середня (європейська М) і “Т” – “тонка” або тонкопишуча (європейська EF). Товщина лінії проставлялася у паспорті ручки синім штампом.

Just like the above-mentioned ARs and Montblanc, this model is equipped by ink window sleeve to check the presence/absence of ink, which in this version is made of colorless, transparent plastic, which also allows viewing the color of the filled ink. There is also a special engraving “У” on the grip, which meant “narrow” (Uzkij), and according to the Soviet classification characterized the thickness of the line corresponding to the Western standard F. In addition to “У”, there was also the marking “Ш” – wide (Western B), “C” – medium (Western M) and “T” – “thin” or extra fine writing (Western EF). The thickness of the line was marked in the user manual of the pen with a blue stamp.

Перо: воно власне малесеньке. Ні, звісно воно не менше ніж у Parker 51, і можливо навіть за вагою схоже з пером від АР-96, але по геометрії зовсім невелике. Перо виконано із золота прийнятого в СРСР стандарту 583 проби, хоч і не має на корпусі відповідного тавра, що також зустрічалося досить часто. З лицьового боку має 2 таври: логотип фабрики “Сакко і Ванцетті” (М у будиночку сяючому як сонечко використовувалося в 70х роках) і 3 у колі що на справді не число, а буква З яка позначала “Золото”.

The nib: it is simple small. No, of course it is not less than the Parker 51, and maybe even similar in weight to the pen from the AR-96, but in terms of geometry form it is quite small. The nib is made of 583 sample of gold, which was standard in the USSR, although it does not have a corresponding mark on the body, which was also quite often encountered. On the face, it has 2 marks: the logo of the Sacco and Vanzetti factory (M in shinning house like a sunrise was used in the 70s) and 3 in a circle, which is not really a number, but the letter Z(G), which mentioned “Gold”.

Also interesting feature is that in this model, the piston mechanism has a more smoothed shape, which can not disassembly. Because piston knob using special slots(lugs), is simply pressed into the body of the piston body and does not have a “nut skirt” for holds knob, as in AR-95/AR-96 and most others.

Ще з цікавих особливостей можна спостерігати те, що в даній моделі поршневий механізм має більш згладжену форму, що не передбачає розбирання. Тобто. сама ручка використовуючи спеціальні шліци просто втискається в тіло поршневого корпусу і не має “спідниці-гайки” для розбирання як у АР-95/АР-96 і більшості інших.

Overall tool dimensions: folded length is – 138 mm, without cap – 129 mm. The diameter of the body is – 11 mm, at the grip – 9 mm. The weight of folded tool is – 20 g, without cap – 9 g. 

Загальні розміри інструменту: довжина складеного інструменту – 138 мм, зі знятим ковпачком – 129 мм. Діаметр корпусу – 11 мм, у місці хвату – 9 мм. Вага складеного інструменту – 20 г, зі знятим ковпачком – 9 гр.

Хвилинки історії:
Нікола Сакко та Бартоломео Ванцетті — італійські за походженням робітники-анархісти, які емігрували до США на початку ХХ століття. Вони були страчені на електричному стільці в 1927 році за явно несправедливими звинуваченнями у вбивстві. Існує версія, що активісти були страчені «за сукупністю заслуг», як учасники робітничого та страйкового руху, що стрясав у 1917-1920 роках основні промислові центри США. Уряд вимагав від поліції жорсткого придушення «червоної загрози»(комунізм). Але ось у 1977 році, губернатор штату Массачусетс — Майкл Дукакіс посмертно реабілітував засуджених, закликавши очистити їхні імена від ганьби, породженої страхом перед інакодумством та відвертою ворожістю. Через півстоліття Сакко і Ванцетті були виправдані.

Пам’ять про Сакко і Ванцетті, як комуністична пропаганда борців за права трудящих у СРСР, була увічнена в назвах вулиць низки міст та одного з московських заводів, чия продукція була відома кожному школяру. Основне виробництво підприємства були якісні олівці, які були відомі на весь СРСР і поступалися якістю хіба що чехословацьким. Фабрика знаходилася у престижному московському районі Дорогомилове. Менш відомо, що завод пишучого приладдя мав ще й філію в Кунцево, яка до 1960 року була окремим містом, а потім стала московською околицею. У повній відповідності до політики партії та уряду, та й з анархічними ідеалами для розміщення філії реквізували будівлю храму Святого Преподобного Серафима Саровського. Тут “звинчували” пластмасові авторучки, знайомі не одному поколінню радянських школярів і на відміну від олівців, ці ручки були поганими, часто ламалися навіть від трохи більшого ніж легке натискання дитячої руки.

Виробництво олівців під маркою «Hammer» почалося в Радянському Союзі в період НЕП-у. Нова економічна політика, яка змінила політику військового комунізму, повернулася обличчям до західного капіталу. Залучення іноземців у промисловість стало одним із найважливіших економічних завдань радянського уряду, майже той шлях який зараз проходить Китай спочатку отримати технології, а потім посунути(усунути) закордонних інвесторів.
Арманд Хаммер народився в Нью-Йорку в сім’ї емігрантів, які приїхали до Америки з Одеси у 1875 році. Арманд закінчив Колумбійський університет у ступені бакалавра медичних наук, але вирішив не присвячувати себе медичній діяльності. Однак після вимушеного відходу батька від справ, взяв на себе турботу про засновану ним маленьку фармацевтичну фірму і став першим американцем, який у студентські роки заробив мільйон доларів.
У 1921 році Хаммер вирушив до молодої радянської республіки, щоб отримати борги за постачання медикаментів під час громадянської війни. Борги йому повернути не вдалося, натомість, будучи знайомим із багатьма соціалістичними діячами в Америці, а також будучи онуком бабусі-соціалістки та сином батька — активіста робітничого руху та одного із засновників комуністичної партії США, зміг привернути до себе радянських лідерів, включаючи самого В. Леніна.
Американець зміг домовитися про постачання в РРФСР пшениці зі США в обмін на хутро, чорну ікру та коштовності, що залишилися від поваленої влади. Цінності з Росії пішли, але пшениці було поставлено дуже мало, щоб задовольнити потребу голодуючих радянських громадян. Потім була концесія на розробку азбестових копалень на Уралі, яка також провалилася. Проте влада заплющила на все це очі.
Ленін сприяв тому, щоб у радянській державі все сприяло діяльності Хаммера. Це була своєрідна реклама, цільовою аудиторією якої були капіталістичні товстосуми, які повинні зрозуміти, що з новою державою можна було мати бізнес.(знову аналогія з сучасним Китаєм:))
На хвилі ліквідації безграмотності і виявилася нестачі олівців, тож Хаммер в 1926 отримує дозвіл від радянського уряду на створення концесії з їх виробництва. Навіть не уявляючи процес виробництва олівців, Хаммер їде на околиці Нюрнберга, де розташовані знамениті олівцеві фабрики німецького сімейства Фаберів, щоб набути відповідних знань. Звідти привозить колишніх працівників фабрики, які мають покласти основу виробництву радянських олівців.
Хаммеру виділяють землю під будівництво виробництва та котеджів для розпещених комфортом проживання німецьких фахівців прямо в Москві на березі однойменної річки.
Олівці на фабриці Хаммера вироблялися якісні, що викликало обурення радянських чиновників. Заступник наркомторгівлі СРСР Хінчук у травні 1928 року писав, що хамерські олівці заполонили весь ринок. І, хоча вони дорожчі за вироби Мосполіграфа, люди віддають перевагу саме їм. Госоргани постаралися придушити концесіонера, ввівши загороджувальні мита на американський кедр, з якого виготовлялися «сорочки» олівців хаммерів. Проте, американському кедру було знайдено заміну російських лісах.
На хвилі індустріалізації, яку затіяв новий вождь Йосип Сталін, почалося звільнення від підприємців-іноземців. Епоха НЕПу закінчилася для них закінченням бізнесу в молодій радянській державі, яку зазвичай просто забирали. Хаммер став винятком у цій ситуації. Олівцева фабрика була на початку 1930 року викуплена державою. 15 березня 1930 року замість олівцевої фабрики Хаммера почала діяти Державна олівцева фабрика ім. Сакко та Ванцетті.
Сам Арманд Хаммер в очах сталінської верхівки зберіг статус ексклюзивного іноземця. Придбав нерухомість у центрі Москви, а також коштовності, живопис, ікони та інші цінності, що залишилися від царських часів. Виїхавши з СРСР до Франції, а згодом до США, Хаммер не втратив зв’язків із радянською державою. Він дожив до 1990 року і неодноразово повертався до Союзу, де зустрічався з його лідерами.

З моменту заснування по 1935 р. фабрика підпорядковувалася об’єднанню «Мосхім» (Мосхімтресту), з 1935 по 1957 – Тресту шкільно-письмового приладдя Міністерства місцевої промисловості, з 1957 по 1965 – Управлінню меблевої промисловості Мосміськраднаргоспу, з 1965 р. по 25 березня 1991 р. — Об’єднанню «Союзоргтехніка» (з 1986 р. — МНВО «Оргтехніка») Міністерства приладобудування, засобів автоматизації та систем управління СРСР, з 25 березня 1991 р. по 3 серпня 1993 р. — Міністерству електротехнічної промисловості та приладобудування СРСР, з 03 серпня 1993 р. по 30 червня 1994 р. – Комітету РФ з машинобудування.

У 1985р. був випущений останній олівець (Постанова про припинення виробництва олівців на МЗПП).
1989 Створено спільне підприємство «Тангра», яке отримало нові технології та обладнання від АТ «Булгарлізинг» для виробництва кулькових ручок типу PILOT, але через корпоративний конфлікт налагодити виробництво не вдалося, з метою відшкодування збитків обладнання було повернуто власникам наприкінці 1990-х ( Болгарія)

У 2003 була випущена остання партія ручок РШ-656, а у 2007 – підготовка території заводу (знесення будівель) для будівництва елітного житлового комплексу «Парк Сіті».

Moments of history:
Nicola Sacco and Bartolomeo Vanzetti are Italian-born anarchist workers who emigrated to the United States at the beginning of the 20th century. They were executed by electric chair in 1927 on clearly unjustified charges of murder. There is a version that the activists were executed “on merit” as participants in the labor and strike movement that shook the main industrial centers of the United States in 1917-1920. The government demanded a strict suppression of the “red menace” (communism) from the police. But in 1977, the governor of the state of Massachusetts, Michael Dukakis, posthumously rehabilitated the convicts, calling for their names to be cleared of the shame born of fear of dissent and outright hostility. Half a century later, Sacco and Vanzetti were acquitted.

The memory of Sacco and Vanzetti, as the communist propaganda of workers’ rights fighters in the USSR, was immortalized in the names of the streets of a number of cities and one of the Moscow factories, whose products were known to every schoolchild. The main production of the enterprise was high-quality pencils, which were known throughout the USSR and were inferior in quality only made in Czechoslovakia. The factory was located in the prestigious Dorogomylové district of Moscow. It is less known that the stationery factory also had a branch in Kuntsevo, which was a separate city until 1960, and then became a suburb of Moscow. In full accordance with the policy of the party and the government, as well as with anarchic ideals, the building of the church of Saint Seraphim of Sarovsky was requisitioned for the location of the branch. Plastic fountain pens, familiar to many generations of Soviet schoolchildren, were “screwed up” here, and unlike pencils, these pens were bad, often breaking even from a little more than a light pressure of a child’s hand.

The production of pencils under the “Hammer” brand began in the Soviet Union during the NEP period. The new economic policy, which replaced the policy of military communism, turned its face to Western capital. Involvement of foreigners in industry became one of the most important economic tasks of the Soviet government, almost the path that China is now taking, first to get technology, and then to push out (eliminate) foreign investors.
Armand Hammer was born in New York in a family of emigrants who came to America from Odessa in 1875. Armand graduated from Columbia University with a bachelor’s degree in medicine, but decided not to devote himself to the medical profession. However, after the forced retirement of his father, he took care of the small pharmaceutical company he founded and became the first American who earned a million dollars during his student years.
In 1921, Hammer traveled to the fledgling Soviet republic to collect medical debts owed during the civil war. He was unable to repay the debts, however, being acquainted with many socialist figures in America, as well as being the grandson of a socialist grandmother and the son of his father, an activist of the labor movement and one of the founders of the Communist Party of the USA, he was able to attract Soviet leaders, including V. Lenin
The American was able to negotiate the supply of wheat from the USA to the RSFSR in exchange for fur, black caviar and jewelry left over from the overthrown government. Valuables left Russia, but very little wheat was supplied to meet the needs of starving Soviet citizens. Then there was a concession for the development of asbestos mines in the Urals, which also failed. However, the authorities turned a blind eye to all this.

Lenin contributed to the fact that everything in the Soviet state favored Hammer’s activities. It was a kind of advertisement, the target audience of which was capitalist rich people, who should understand that it was possible to do business with the new state. (again, an analogy with modern China:))
In the wake of the elimination of illiteracy, there was a shortage of pencils, so Hammer in 1926 received permission from the Soviet government to create a concession for their production. Without even imagining the process of making pencils, Hammer goes to the outskirts of Nuremberg, where the famous pencil factories of the German Faber family are located, to acquire relevant knowledge. Former factory workers are brought from there, who are to lay the foundation for the production of Soviet pencils.
Hammer is allocated land for the construction of production and cottages for German specialists who are used to comfort of living, right in Moscow on the banks of the river of the same name.
High-quality pencils were produced at the Hammer factory, which unlike Soviet officials. In May 1928, the Deputy People’s Commissar of Trade of the USSR Khinchuk wrote that Khamer pencils flooded the entire market. And, although they are more expensive than Mospoligraph products, people prefer them. The state authorities tried to stifle the concessionaire by imposing retaliatory tariffs on American cedar, which was used to make the “shirts”(bodies) of Hummer pencils. However, a replacement for American cedar was found in Russian forests.
On the wave of industrialization initiated by the new leader Joseph Stalin, the release(push out) of foreign entrepreneurs began. The NEP era ended for them with the end of business in the young Soviet state, which was usually simply taken away. Hummer became an exception in this situation. At the beginning of 1930, the pencil factory was bought by the state. On March 15, 1930, instead of the Hammer pencil factory, the State pencil factory named after Sacco and Vanzetti.
Armand Hammer himself retained the status of an exclusive foreigner in the eyes of the Stalinist leadership. He bought real estate in the center of Moscow, as well as jewelry, paintings, icons and other valuables left over from tsarist times. Having left the USSR for France, and later for the USA, Hammer did not lose ties with the Soviet state. He lived until 1990 and repeatedly returned to the Union, where he met with its leaders.

From the moment of its foundation until 1935, the factory was subordinated to the association “Moshim” (Moshimtrest), from 1935 to 1957 – to the School and Stationery Trust of the Ministry of Local Industry, from 1957 to 1965 – to the Department of Furniture Industry of Mosmiskradnarkhoz, from 1965 to March 25 1991 — to the Association “Soyuzorgtechnika” (since 1986 — MSPO “Orgtechnika”) of the Ministry of Instrumentation, Automation and Control Systems of the USSR, from March 25, 1991 to August 3, 1993 — to the Ministry of Electrotechnical Industry and Instrumentation of the USSR , from August 3, 1993 to June 30, 1994 – to the Committee of the Russian Federation for Mechanical Engineering.

In 1985 the last pencil was produced (Decree on the cessation of production of pencils at MZPP).
1989 The joint venture “Tangra” was established, which received new technologies and equipment from JSC “Bulgarleasing” for the production of PILOT type ballpoint pens, but due to a corporate conflict, it was not possible to establish production, in order to compensate for losses, the equipment was returned to the owners in the late 1990s (Bulgaria)

In 2003, the last batch of RSh-656 pens was produced, and in 2007, the factory territory was prepared (demolition of buildings) for the construction of the Park City luxury residential complex.

Інструмент до мене прийшов на обслуговування з основною проблемою – гнуте перо після падіння внаслідок чого (ймовірно) він просто перестав писати:). Після лікування та багаторазових налаштувань, що виявилося не так просто, ручка була протестована по всій строгості негласного закону тестерів:).

The tool came to me for service with the main problem – a bent nib after a fall, as a result of which (probably) it simply stopped writing :). After correction and multiple adjustments, which turned out to be not so easy, the pen was tested according to the strongest of the unspoken law of testers :).

Ручка має на зараз помірну подачу. Ширина ординарної лінії прямою стороною становить 0.4мм, невеликий натиск збільшує подачу чорнила і потовщує лінію до 0.6мм (але я б украй не радив цим користуватися в силу описаної вище конструкції). Зворотний бік дає лінію в 0.3мм. Ковзання з чорнилом – помірно гладке, але чорнило потрібно підбирати. По сухому перо пише “шорстко”, з явно відчутним зворотним зв’язком.

The pen has moderate flow for now. The width of an ordinary line by right side is 0.4 mm, a small pressure increases this line to 0.6 mm (but I would strongly advise don’t using that due to the design section described above). The reverse side gives a line of 0.3 mm. Glide with ink – moderately smooth, but needs to choice inks. When pen is dry, it writes with clearly perceptible feedback.

В решті: можу рекомендувати цю ручку тільки для апологетів, ностальгуючих і шанувальників історії СРСР – конструкція дуже квола, інструмент прямо скажу примхливий, мені довелося порядком повозитись щоб він став непогано писати, так що ось так ось. Але .. в той же час .. перо золоте, твердосплавна напайка є, гарний ковпачок незвичайної краси та логотип МЗПП “з промінчиками”.

At the end: I can recommend this pen only to apologists, nostalgics and fans of the history of the USSR – the construction is very flimsy, the instrument is capricious to say the least, I had to tinker with it to get it to write well, so that’s it. But .. at the same time .. the nib is solid gold, have hard alloy tip, and beautiful cap with unusual beauty design and funny MZPP logo “with rays”.

Update 1:

Традиційний апдейт про виконану роботу з пером (крім моментів, які не можна показати:)), “до” і “після”.

A traditional addon about complete work with nib (except moments that cannot be shown:)), “before” and “after”.

Update 2:

Ось буквально лише нещодавно пройшло “1 вересня” – традиційний, для нас, початок шкільно-навчального сезону, коли дітки ще “під враженням” від занурення в нове середовище, а батьки ще “в шоці” від того “що” та “скільки” вони ще “мають додати”. Тому сюжет для тестування такого, відповідного, учнівського інструменту знайшовся як би сам собою:).

“September 1” just recently passed – the traditional, for us, beginning of the school season, when children are still “under the impression” of being immersed in a new environment, and parents are still “shocked” by “what” and “how much” they still “have to add”. Therefore, this is good theme for testing this suitable student tool:).

Так, перед завершенням посту ще кілька рядків: на FPN є один форумчанин Ahmad H. Altaweel, який працює в такій незвичайній та цікавій техніці, не знаю як вона називається, може “dot point filled”? 🙂 По суті, це монохромна однотонна пікселізація, але не пуантилізм, а як в лазерному принтері, але з великою величиною точки. Загалом мені захотілося спробувати повторити цю техніку і мушу сказати це зовсім не просто:).

And, before ending this post, a few more words: there is one forum member on FPN, Ahmad H. Altaweel, who works in such an unusual and interesting technique, I don’t know what it’s called, maybe “dot point filled”? 🙂 In fact, this is monochrome pixelation, but not pointillism, but as in a laser printer, but with a large point size. In general, I wanted to try to repeat this technique and I must say that it is not easy at all :).

На цьому прощаюся, всім велике привітання та приємних знахідок!

That’s it, I say bye, greetings to everyone and good finds!

Update 13.10.2023:

Ще одна така сама модель часів СРСР потрапила до мене на обслуговування із заклинівшим поршнем. Окремого огляду вона не заслуговує тому я добам її опис в раніше створений.

Another similar model from the USSR came to me to service with a stuck piston. It does not deserve a personal review, so I add its review to the previously created one.

Avtoruchka AR-17 MZPP “Sacco and Vanzetti” (made in USSR) Авторучка АР-17 МЗПП “Сакко и Ванцетти”

Циліндрична форма, з пласкими навершями та невеликим потовщенням корпусу в середній частині, виконана переважно із пластику, у даному випадку чорного кольору. Система заправки радянський вбудований конвертер. Ковпачок на терті, виконаний з металу жовтого кольору з красивим глибоким сатинуванням “короткими рисками”.

The shape is cylindrical with flat tops and a slight thickening in the middle part of body, made mainly of plastic, and in this case black color. The filling system is traditional in USSR – a captive(built-in) converter. The cap on friction, made of yellow metal with beautiful deep satin finish “short dashes”.

Корпус має майже пласкі, але трохи конічні, металічні навершя. Кліп має брендовий логотип виробництва МЗПП. На секції розташоване маркування ширини перового вузла – “У” (помірне).

The body has almost flat, but slightly conical, metal tops. The clip has a brand factory logo by MZPP. On the section there is a marking of the width of nib – “У” (moderate) – like Western F.

Колар фідера зроблено із прозорого пластику та має майже симетричні прорізи, значно якісніше ніж в АР-65 з попереднього огляду. Пластиковий фідер квадратний у перетину має лише один чорнильний канал.

The collar of feed is made of transparent plastic and has almost symmetrical slots, much better than in the AR-65 from the previous review. The plastic feed is square in cross-section and has just one ink channel.

Перо: малесеньке, золоте, трохи гнучке. На поверхню нанесено  4 тавра: логотип фабрики “Сакко і Ванцетті” (М у сяючому будиночку) і 3 у колі що позначае матеріал як “Золото”,  здаєтся 5 що скріше за все позначає ширину фідера, та проба золота 583. Перо має дивну особливість яку я не зустрічав у жодному пері, щілина між половинками має фаску на внутрішній поверхні, майже на всю товщину листа золота(!!!)

The nib: small, solid goldm little springy. On the nib surface placed 4 marks: the logo of the Sacco and Vanzetti factory (M in shinning house), 3(cyrilic Z) in a circle, which mentioned “Gold”(Zoloto), I think is 5, which most likely notes the width of feed, and the gold grade is 583. The nib has a strange feature that I have not encountered in any other nib, the slit between the tines has a chamfer on the inner surface, almost the entire thickness of the gold leaf(!!!)

Overall tool dimensions: folded length is – 138 mm, without cap – 129 mm. The diameter of the body is – 11 mm, at the grip – 9 mm. The weight of folded tool is – 20 g, without cap – 9 g. 

Загальні розміри інструменту: довжина складеного інструменту – 138 мм, зі знятим ковпачком – 129 мм. Діаметр корпусу – 11 мм, у місці хвату – 9 мм. Вага складеного інструменту – 20 г, зі знятим ковпачком – 9 гр.

Хвилинки історії:
Ця модель випускалась з 1970 років за  ГОСТ 14131-69. Ранні версії цієї моделі мали трохи інакшу форму: було відсутнє оглядове віконце та секція мала більш довгу форму. Ранні ручки були довшими за більш пізніші: 146мм проти 138мм, та мали більшу місткість конвертера  1.3 мл проти 1.0 мл.

Moments of history:
This model has been produced since 1970 according to GOST 14131-69. Early versions of this model had a slightly different shape: there was no ink window and the section had a longer shape. Early pens were longer than later ones: 146mm vs 138mm, and had a larger converter capacity is 1.3ml vs 1.0ml.

До обслуговування ручка мала заклинівший поршень та перетисле перо, після, була протестована.

Before service, this pen had a stucked piston and an over-pinch nib, after, pen was tested.

Ink: Pelikan Edelstein Olivine

Ширина ординарної лінії прямою стороною становить 0.4мм, невеликий натиск збільшує подачу чорнила і потовщує лінію до 0.7мм (але я б украй не радив цим користуватися в силу описаної вище конструкції). Зворотний бік дає лінію в 0.3мм. Лінія волога.

The width of an ordinary line by right side is 0.4 mm, a small pressure increases this line to 0.7 mm (but I would strongly advise don’t using that due to the design section described above). The reverse side gives a line of 0.3 mm. Line is wet.

В решті: моя думка не змінилась, радити цю ручку можна хіба що апологетів, ностальгуючим та шанувальникам історії СРСР – конструкція дуже квола, інструмент примхливий. Для письма краще придбати оригінальний Монблан.

At the end: my opinion has not changed, I can advise this pen only to apologists, nostalgics and fans of the history of the USSR – the construction is very flimsy, the tool is capricious. For writing, it is better to buy the original Montblanc.

Update 4:

Традиційно фотографія пера крупно.

Traditionally, magnifying photo of the nib.

Update 5:

То як ручка виглядає в моєї руці.

How looks pen in my hand.

Update 6:

Під час штурму у стрілковому бою загинув герой, воїн, людина з великої літери, боєць другої роти, Буряк Данило, за позивним “Голлівуд”. Один з тих, хто здійснив найсміливіший чин в сучасній війні, полетів на гелікоптері в оточений Маріуполь, де отримав поранення і повернувся в стрій.

During the assault, a hero, a warrior, a man with a capital letter, a fighter of the second company, Danylo Buryak, nicknamed “Hollywood”, died in a shooting battle. One of those who performed the most daring act in the modern war, flew by helicopter to ocuppied Mariupol, where he was wounded and returned to the war.

“Голлівуд” народився в Мелітополі та мав складну долю, в ранньому дитинстві втратив батьків, але всупереч всім ударам залишався чистою і відкритою людиною. З дитинства мріяв бути танкістом, оскільки мав шолом танкіста. Для нього війна розпочалася ще 2014 року, коли Буряк пішов добровольцем у зону АТО.

“Hollywood” was born in Melitopol and had a difficult fate, he lost his parents in early childhood, but despite all the blows he remained a pure and open person. Ever since he was a child, he dreamed of being a tank driver because he had a tank driver’s helmet. For him, the war began back in 2014, when Buryak volunteered in the ATO zone.

Слава Україні! Героям слава!  Glory to Ukraine! Glory to heroes!