Today, one of the beginer models of the Pelikan family, excluding the school brand Pelikano:

Сьогодні один із молодших представників сімейства Pelikan, не враховуючи шкільного бренду Pelikano:

Pelikan Classic M150 in grey-black glossy suit. (Made in Germany) 1983-1997

Інструмент являє собою класичний поршневий наповнювач у пластиковому корпусі з оглядовим віконцем для контролю рівня чорнил, сірого відтінку. Модель М150 була представлена у 1983 році й до 1986 року маркувалася як M150/481, однак на відміну від 481 на наверші ковпачка був логотип компанії, як і у всіх моделей лінійки М. У 1997 році M150 був змінений на варіант, подібний до сучасного М200.

This instrument is a classic piston filler in plastic body with ink window for monitoring ink levels, in a gray shade. The M150 model was released in 1983 and clasified as M150/481 until 1986. However, unlike the 481, the cap top have the company’s logo, like all other models in the M series. In 1997, the M150 was modified to resemble the modern M200.

Корпус без оздоблень, як у старших моделях, присутні лише позолочена кліпса та кільце з тисненням Pelikan і Germany. На наверші є тиснений логотип компанії, виконаний золотою фарбою з “двома пташенятами”. Інструмент дуже легкий, майже невагомий.

The body has no embellishments unlike the higher models; present only a gold-plated clip and ring embossed with “Pelikan” and “Germany”. The finial has a gold-painted embossed company logo with “two chicks”. The instrument is very lightweight, almost weightless.

Перо: у цій моделі встановлене позолочене сталеве перо розміру М. Сам перовий блок за конструкцією ідентичний усій лінійці Classic і Souverän – тобто є пластикова муфта з різьбою, куди на терті вставляється пластиковий фідер із фірмовим складним «нарізом» і перо, далі муфта вкручується в пластиковий грип, склеєний із корпусом. Для міцності муфти з боку пера її оточує сталеве запресоване кільце. На пері присутній імпринт у вигляді “Pelikan“, логотип компанії у колі та розмірність пера “М“. На жаль, сталеве перо виконане з корозійно нестійкого сплаву, що впливає на вибір чорнил та загальну довговічність. Незважаючи на добре збережений кульковий наконечник, перо вже має значні осередки корозії й може стати непридатним швидше, ніж зітреться.

The nib: this model have gold-plated steel nib, size M. The nib unit by designis  identical to the all Classic and Souverän series – that is, a plastic sleeve with threads which inside mounted plastic feed and nid by friction. This nib unit screwed into the plastic grip section, which is glued to the body. For durability, a steel-pressed ring surrounds the sleeve from the nib side. The nib bears an imprint with “Pelikan” brand name, the company logo in a circle, and the nib size “M“. Unfortunately, the steel nib is made of a corrosion-prone alloy, which affects the choice of inks and its overall longevity. Even though the tipping remains intact, the nib has noticeable corrosion spots and may become unusable before the tipping wears down.

Інструмент виглядає дуже лаконічно по діловому, без натяку на люксовість. Це, мабуть, наймолодша та, нарівні з M100, найбільш економічна модель з родини впізнаваних сучасних “пеліканів”. Вартість нових екземплярів зі сталевими перами становить приблизно 100+ доларів.

The instrument looks very minimalist and business-like, without a hint of luxury. This is probably the youngest and, along with the M100, the most budget-friendly model in the family of recognizable modern Pelikans. The price for new one with steel nibs is around $100+US.

Розміри інструмента: 122 мм у складеному стані, 118 мм без ковпачка, 11 мм – діаметр корпусу, 9 мм – діаметр грипу. Вага ручки складає приблизно 12 г у зборі та 8 г без ковпачка.

Overall tool dimensions: 122 mm when capped, 118 mm uncapped, 11 mm barrel diameter, 9 mm at the grip. Pen weight is approximately 12 g total and 8 g without cap.

Оскільки інструмент потрапив до мене на обслуговування, він був повністю (pвісно частково) очищений: промитий, прочищений, відрегульований (за винятком поршневого механізму, який працював без нарікань). Після збирання й налаштування був протестований у роботі.

Because this pen came to me for servicing, it was fully (partially) cleaned: flushed, cleaned, and the nib adjusted (except for the piston mechanism, which worked fine). After assembly and adjustment, it was tested in writing.

Внаслідок того що перо абсолютно «неваріативне» (іншими словами, “цвях”), то воно дає лише дві товщини лінії – прямою та зворотною сторонами. Власник побажав зменшити ширину лінії порівняно з оригіналом (привести інструмент до нормального робочого стану), і перо було мною переточене. Спочатку після переточки пряма лінія становила близько 0.25 мм, а зворотна – близько 0.2 мм, але подача чорнил здавалася надто сухою, і на швидких штрихах іноді навіть «закінчувалася» лінія, тому я трохи збільшив подачу. Отже, остаточна товщина лінії стала приблизно 0.3 мм обома сторонами, при цьому зворотною стороною лінія виходить трохи прозорішою, що створює візуальне враження трохи меншої товщини. У підсумку після переточки перо стало  європейською EF:).

So, because the nib is completely “non-soft” (in other words, a nail), it produces only two line widths—regular and reverse. The owner requested a reduction in line width compared to the original (bringing the instrument into proper working order), so I ground this nib. In beginning, after grinding, the line width was about 0.25 mm by normal side and about 0.2 mm by reverse, but the ink flow seemed too dry, and fast strokes sometimes have  brakes, so I slightly increased the ink flow. As a result, the final line width became about 0.3 mm on both sides, when reverse side being slightly more transparent, making it appear a bit thinner. After the grind, the nib is now writes as Western/European EF:).

Отже, що можна сказати в підсумку? Це хороший, добротний, надійний інструмент без зайвих прикрас і декоративних елементів, що може суттєво скоротити витрати. Він досить комфортний, і якщо вас не бентежить його простота та мала вага (дуже легкий), його можна сміливо рекомендувати до покупки. Однак я не можу рекомендувати рідне сталеве перо, тому тут є два варіанти: або шукати варіант із золотим (нещодавно на форумі було таке оголошення), або використовувати цю ручку із сучасним перовим вулом для M200 із пером з нержавіючої сталі. Фідер, хоч і пластиковий, але знаючи природну щедрість пеликанівської подачі чорнил, можна припустити, що система підтримуватиме будь-який «напівфлекс».

So, what can said at the end? This is a good, solid, reliable instrument without unnecessary embellishments and decorative elements, which can significantly reduce costs. It is quite comfortable, and if you are not bothered by its simplicity and light weight (very lightweight), it can be confidently recommended for purchase. However, I cannot recommend the original steel nib, so there are two variant either look for a version with a solid gold nib (sometime offered in sales) or use this pen as a body to modern M200 nib unit with stainless steel nib. The feed, although plastic, due to traditional Pelikans wet flow should be usable with any “semi-flex” nib, I think so)).

Ось тут можна побачити трохи крупніше, як виглядає перо після переточки.

Here, you can see a slightly enlarged view of how the nib looks after grinding.

Update 1:

Дозволю собі в цій темі трохи відійти від основної тематики, просто тому, що не хочу створювати окремий пост, тож фотографії того, “як стало” і того, “що було”.

I will take the liberty of slightly deviating from the topic of this thread, simply because I don’t want to create a separate one, so,  photo of “how it turned out” and “how it was before”.

Незвично, але цього разу зліва вгорі – це “як стало”, а справа внизу – це “як було”. Через економію часу я не робив зразок письма до модифікації, тим більше що навіть неозброєним оком було видно, що половинки пера були занадто розведені, і якщо ручка й писала, то сильно текла. Крім того, у власника були підозри, що фідер був забитий, оскільки інструмент переставав писати майже відразу після заправки, незважаючи на достатній запас чорнил. Як виявилося, він мав рацію – фідер дійсно був забитий. Спочатку я припустив, що його забили перманентні чорнила, причому саме капілярні канали – мабуть, через повне висихання і стоншення поверхневої плівки чорнил, яка залишилася в повітряних каналах. Однак, розтираючи в руках витягнуту суміш (пил/бруд), я схиляюся до думки, що це могли бути просто водостійкі чорнила, оскільки вона досі трохи мазалася (чорним) на пальцях, хоч і не розчинялася повністю.

A bit non-typical on the left, at the top, is “how it turned out,” and on the right, at the bottom, is “how it was.” To save time, I didn’t create a sample of how this pen wrote before, especially since it was visible by the eyes that the tines have big gap and if the pen wrote at all, it was excessively wet. Additionally, the owner suspected that the feed was clogged because the pen would stop writing shortly after being refilled, despite having enough ink in the reservoir. And he was right—the feed was indeed clogged. At beginning, I assumed that it was clogged by permanent ink, specifically in the capillary channel, probably due to complete drying before. However, after rubbing the extracted debris (dust/dirt) between my fingers, I suspect it was ordinary ink, as it still smudged slightly (black) on my fingers, even though it did not dissolve completely.

А ось для прикладу – як писала ручка після модифікації, налаштування та зборки: практично весь текст написаний після остаточного збільшення подачі чорнил до 0.3 мм – вісімки в нижній частині аркуша. Подача помірна, пропусків немає, є трохи зворотного зв’язку при використанні рідних сухих і водянистих чорнил (Pelikan 4001). Якщо ж використовувати більш маслянисті чорнила, думаю, зворотний зв’язок зникне, що відповідає сучасним моделям Pelikan.

And for comparison, here’s how this pen wrote after the modification, tuning, and assembly: nearly all the text was written after the final increase ink flow to 0.3 mm – the figure eights at the bottom of the page. The ink flow is moderate, with no skips, with light feedback when using the original and dry Pelikan 4001 ink. If use more lubricated inks, I assume the feedback will disappear, which is consistent to modern Pelikan lineup.

Update 2:

Marс Chagall with his quote as tests sketch

“Art seems to me to be a state of soul”

Marc Chagall

«Мистецтво здається мені станом душі».

– Марк Шагал

Marc Chagall (born Moishe Shagal) was a Belorussian and French artist. An early modernist, he was associated with the École de Paris, as well as several major artistic styles and created works in a wide range of artistic formats, including painting, drawings, book illustrations, stained glass, stage sets, ceramics, tapestries and fine art prints.

Chagall was born in 1887, into a Jewish family near Vitebsk, today in Belarus, but at that time in the Pale of Settlement of the Russian Empire. Before World War I, he travelled between Saint Petersburg, Paris, and Berlin. During that period, he created his own mixture and style of modern art, based on his ideas of Eastern European and Jewish folklore. He spent the wartime years in his native Belarus, becoming one of the country’s most distinguished artists and a member of the modernist avant-garde, founding the Vitebsk Arts College. He later worked in and near Moscow in difficult conditions during hard times in Russia following the Bolshevik Revolution, before leaving again for Paris in 1923. During World War II, he escaped occupied France to the United States, where he lived in New York City for seven years before returning to France in 1948.

Art critic Robert Hughes referred to Chagall as “the quintessential Jewish artist of the twentieth century”. According to art historian Michael J. Lewis, Chagall was considered to be “the last survivor of the first generation of European modernists”. For decades, he “had also been respected as the world’s pre-eminent Jewish artist”. Using the medium of stained glass, he produced windows for the cathedrals of Reims and Metz as well as the Fraumünster in Zürich, windows for the UN and the Art Institute of Chicago and the Jerusalem Windows in Israel. He also did large-scale paintings, including part of the ceiling of the Paris Opéra. He experienced modernism’s “golden age” in Paris, where “he synthesized the art forms of Cubism, Symbolism, and Fauvism, and the influence of Fauvism gave rise to Surrealism”. Yet throughout these phases of his style “he remained most emphatically a Jewish artist, whose work was one long dreamy reverie of life in his native village of Vitebsk.” “When Matisse dies”, Pablo Picasso remarked in the 1950s, “Chagall will be the only painter left who understands what colour really is”.

Марк Шагал (за народженням — Мойша Шагал) — білоруський та французький художник. Ранній модерніст, він був пов’язаний з Парізькою школою, а також з кількома основними мистецькими стилями та створював роботи в широкому діапазоні мистецьких форматів, включаючи живопис, графіка, книжкові ілюстрації, вітражі, декорації, кераміку, гобелени.

Шагал народився в 1887 році в єврейській родині поблизу Вітебська, сьогодні в Білорусі, але на той час у смузі осілості Російської імперії. Перед Першою світовою війною він подорожував між Санкт-Петербургом, Парижем і Берліном. У цей період він створив власну суміш і стиль сучасного мистецтва, заснований на своїх ідеях східноєвропейського та єврейського фольклору. Військові роки провів у рідній Білорусі, став одним із найвидатніших художників країни, представником модерністського авангарду, заснувавши Вітебське художнє училище. Пізніше він працював у Москві та поблизу неї у важких умовах у важкі часи в Росії після більшовицької революції, перш ніж знову виїхати до Парижа в 1923 році. Під час Другої світової війни він утік з окупованої Франції до Сполучених Штатів, де жив у Нью-Йорку протягом семи років, а потім повернувся до Франції в 1948 році.

Мистецтвознавець Роберт Хьюз назвав Шагала «квінтесенцією єврейського художника двадцятого століття». За словами історика мистецтва Майкла Дж. Льюїса, Шагал вважався «останнім вижилим з першого покоління європейських модерністів». Десятиліттями його «також іменували як найвидатнішого у світі єврейського художника». Він створив вітражи у вікна для соборів у Реймсі та Меці, а також для Фраумюнстера в Цюріху, вікна для ООН та Інституту мистецтв Чикаго та Єрусалимські вікна в Ізраїлі. Він також виконав масштабні картини, зокрема частину стелі Паризької опери. Він пережив «золотий вік» модернізму в Парижі, де «він синтезував форми мистецтва кубізму, символізму та фовізму, а вплив фовізму породив сюрреалізм». Проте протягом цих етапів свого стилю «він залишався найбільш підкреслено єврейським художником, чия робота була однією довгою мрією про життя в його рідному селі біля Вітебська».  «Коли Матісс помре», — зауважив у 1950-х роках Пабло Пікассо, «Шагал залишиться єдиним художником, який розуміє, що насправді таке колір».