Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.Василь СТУС
Василь Семенович Стус — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991), Герой України (2005, посмертно).
За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.
Vasyl Semenovych Stus was a Ukrainian poet, translator, literary critic, journalist, and an active member of the Ukrainian dissident movement. For his political convictions, his works were banned by the Soviet regime and he spent 13 years in detention, until his death in Perm-36—then a Soviet forced labor camp for political prisoners, subsequently The Museum of the History of Political Repression—after having declared a hunger strike on September 4, 1985. On November 26, 2005, the Ukrainian president Viktor Yushchenko posthumously awarded him the highest national title: Hero of Ukraine. Stus is widely regarded as one of Ukraine’s foremost poets.
Leave a Comment